вали, в справі виховання, бездушну форму. Сковорода, що завжди повстає проти всього зверхнього, формального, і тут висловлює думку про потребу внутрішньої освіти (серця) та розвитку природніх здатностей. Мавпа говорить, що слід дітей віддавати для вчення учителям, а їх тепер не мало; треба витратити сотню карбованців з хвостиком за рік на хлопця, а через 5 років він тобі раптом стає розумним: „навчиться шляхетських мов, музики, танців… І в неї самої діти виховувалися саме так: „Мартушка моя, звертається вона до сина Еродія, пограє тобі на лютні; Вертушка заспіває або потанчить. Вони через край по благородньому виховані і в моді у панів. А Кузю та Кузурку люблять за вродливість. Знаєш, що вони пісні складають. Чи повіриш, що вони в моді при дворі у Марокського владаря! Там синок мій паше́ю. Недавно до своїх родичів прилетіла відтіля місцева папуга й сказала, що Владар пожалував золоту табакерку“. Зовсім инакше виховував своїх дітей Еродій. Він сам учив своїх дітей, вивчив їх між иншим кількох мов та тільки вони не проводили різниці між шляхетським та простим. Він гадає, що батьки мають 2 головні обов'язки до дітей: благо народити їх та благо навчити; тут не можна відмовлятися браком часу, бо що може бути важливіше од цього? Добре народження — це цнотливе життя батьків в час зачаття та після нього (це з'ясовується в окремому віршові).
Учитель і лікар — це тільки служники природи, єдиної навчительки та лікаря. Вчитися треба того, до чого є природний хист. У природі Еродієвій полягає вдячність, і ось на цій основі й ґрунтується все їхнє виховання. У всіх розмовах батько прагнув до того, щоб розвинути це чуття в синові. Вдячність веде до задоволення, усуває з шляху все важке, дає радість та веселить серце: „хоч голий, та веселий“, а з невдячного, незадоволеного серця розвивається вогонь бажань, що мучать людину, усяке видовище тягне за собою нудьгу, пересічення, від заглибення в себе, навпаки, тільки збільшуються наші радощі. Сине, не дивись на те, що тільце твоє вбога хатина і що плоть твоя плетіна та тканка простонародня, портище підле, слабе й нечисте! В хатинці тій і під бідним тим одягом знайдеш там царя твого, батька твого, дім твій (цеб-то серце твоє): там ти знайдеш початок вічности. Отже ґрунтом Еродієвого виховання є три обов'язки: 1) благо народити, 2) турбуватися про здоров'я вихованців, 3) навчити вдячности. Коли-ж пташеня Еродієве відвідало знов родину мавпи, то знайшло там цілковитий розпад — син її окривів, його звільнили від двора, старші дочки почали непотребства витворяти, а мати з горя померла. Так виявилася правда, що сильніше над усе, страх божий та вдячність.
