боже: бог є веселіє та радість, мир та спокій у серці людини. Швидко лице землі вкрила темрява вечірня, нічні птиці ганьбили вигуками своїми славу всевишнього, але з'явилось численне вояцтво янголів, почало молитись і виголосило: да будєт новый свєт! — І бысть новый свєт. З'явився в ту мить радісний ранок, засяяло сонечко, освітило небеса й оновило лице землі… А як тільки зайшов старий світ та засяяв новий час, усі нічні птиці зникли, а янголи заспівали співи перемоги.
„Пря бесу с Варсавой“ (цеб-то з самим Сковородою) — це діялектична суперечка між ними з приводу питання про те, чи важке потрібне: біс доводить, що bonitas gravissima, malitia — levissima, а Варсава — навпаки: що благость легка та солодка. Обидва суперечники хотять спіймати один одного на суперечностях та різних діялектичних тлумаченнях. Між иншим біс нагадує Варсаві кінець однієї з його байок (Змія та Біоффон), який суперечить його теперешнім думкам; там говорилось: „чим більше добро, тим більше трудом огорожене, мов рівчаком“. Варсава признався, що це тоді він согрішив. Потім біс говорить Варсаві, що його новий догмат повстає проти всіх академій, шкіл та книжок. Варсава на це відповідає, що він дав клятву слухатися тільки євангельської та біблійної премудрости. Біс наводить з біблії кілька текстів, що, на його думку, доводять вірність тієї думки, що шлях царства божого важкий. Варсава суперечить цьому та подає докази того, що він вузький для нечестивих, що несуть на раменах своїх важкий тягар, цеб-то труднощі, й вони не бачуть, що він легкий і, немов криві та сліпі, спотикаються ще й на битій дорозі. І винні в цьому вони сами, бо бог дав людині свободу волі для вибору собі того чи иншого шляху, але освіт сам (цеб-то більшість у ньому) возлюбив труднощі та зненавидів легкість, — ось чому так мало йде до цієї останньої.
Разом з цими творами треба розглянути дві притчі — „Благодарний Еродий“ та „Убогий жайворонок“. В 1-й розмовляє мавпа з Еродієвим вихованцем про виховання. В присвяті С. Н. Дятлову з'ясовується слово „Еродій“ так: це грецьке слово і значить „боголюбний“, і птиця ця (лелека) в святому письмі є символом вдячности, прозорливости та любови до людей; вона годує та носить батьків, особливо старих, та мостить собі кубло на високих місцях.
Сковорода тут, як і в инших випадках, повстає проти модних тоді в справі виховання звичаїв, але не во ім'я нічим не обґрунтованого старовірства, а во ім'я того, що було новим і для сучасних йому поступовців — повстає проти закордонних учителів та гувернерів, що турбувалися тільки про те, щоб зі зверхнього боку учень міг виявити свою вихованість, і проти старих схоластиків, що також одстою-
