зараз-же причта про лева, що ловив у воротях такої огорожі звірів). Духи слухали та дивились на світ цей, що, мов Вавилон або Содом, розстилався під їхніми очима. А потім Гавриїл показав їм на шлях спасіння, що ним ішов серед инших мандрівників і мандрівник Данило Вар-Сава (цеб-то сам Сковорода)… Співаючи духовні пісні, він поглядає то ліворуч то праворуч, то на весь обрій, спочиває то на горбі, то коло криниці, то на траві зеленій, споживає безприправну їжу, але сам він її, мов гарний співець пісні надає смаку. Він спить солодко й від тих-же божих видінь у сні й по-за сном тішиться. Прокидається вранці бадьорий, повний надії, співаючи пісню Ісаї… „Цей мандрівник блукає ногами по землі, серце-ж його з нами на небесах і тут відчуває насолоду… Він єдине для нас найулюбленіше видовище, більше від усіх содомлян“. Він пішов тим шляхом, що ним мандрував Товія, пророки, Авраам, Мойсей, Давид — це той мирний шлях, що ним ішов Христос у пустелю і його апостоли; він радісний, але порожній, бо його призначено для обранців. Другий шлях, ліворуч, зветься ятір, цеб-то риболовна сіть — його засмічує юрба людей; між иншим по ньому йшов зморений тягарем лантухів сріблолюбець: він ледве йде, мов навантажений верблюд, але разом з тим співає пісню на славу багатства (яку тут-же й наводить автор). За ним ішла юрба ласунів та честолюбців: перших виказує трус колесниць, ляскання батогів, кінське тупотіння та свист, других — пискотня та згуки музики, вигуки та козлолемент переможців, куховарний дух, горіле курево. Далі, між правим та лівим шляхом, іде п'ять ліцемірів, проти яких автор дуже гостро висловлює своє обурення.
Нема злішого за це у всім пеклі — спустошення царствам, церквам захитання, обранцям божим спокуса. Відведім наші очі від богомерзких цих нарікателів, жебраків, облесливих лицемірів. Чи не чуєте, який гамір, галас, рев свист, дим, жупель та сморід содомський йде від цього шляху?
Проспівавши пісню, янголи спитали, що таке диявол і його спокуси, й дістали пояснення, що диявол є поклепник, що справляє людину замісць правого на лихий шлях. Христос говорить, що потрібно царство боже, а диявол додає — важке. Але в дійсності ніколи не буває важким те, що потрібне; потрібне сонце, а чи важке? Потрібен вогонь, а чи важкий? Потрібно повітря, а чи важке? Потрібна земля та вода, а хто без неї? А де-ж важке? В пеклі, але воно не потрібне. В пеклі все стає важким (цеб-то плотським). Але варт тільки людині зробити життя своє вільним від суєтних турбот, і вона цим перемагає диявола та вселяється в горняя. Пекельне царство побудовано на тому, що ми не розуміємо, як потрібно, та яке легке царство
