В початку трактату „Ізр. Змій“ вміщено байку про пустельника та його друга: перший увесь час ловить птицю — істинну та шукає початку серед тисячі вузлів і не може ні вловити птиці, ні знайти початок вузлів, але має щастя від своєї роботи. Далі початок ототожнюється з богом або вічністю. Початок і кінець це одне. У всіх річах можна знайти початок вічности, смерть однієї речи породжує початок иншої. Дерево життя стоїть та живе, а тінь його (цеб-то речі) то народиться, то зникає. Цей початок вічности і різні часи малювали різними символами, — як каблучку, кулю, око та їм подібні речі. Але ці образи без початку, що є в них, ніщо, пустка, нечестиві ідоли. На цьому вищому початку вічности стверджена уся біблія, бо сказано: „в початку було слово, і слово було к богу і бог був слово“. Побудована на такому початку книга сама стала богом, біблія є маленький богоподібний світ. Створіння світу, про яке вона розповідає, торка„ться її однії, а не великого світу, цеб-то всесвіту, що існує не 7000 років. Книга битія не торкається всесвіту, тільки слідами зібраних Мойсеєм тварин, мов стрілка магніту, правує нас до вічности — бога. Всі діла його у вірі, віра — в істині, істина — в вічності, вічність у нетлінності, нетлінність в початку, початок в бозі. Один бог у всій біблії, а вона вся в ньому. Оповідання про створіння світу не можна розуміти достотно. Це все тільки фігури та символи: в оповіданні про перший день творіння є 6 фігур: пітьма та світло, ніч та день вечір та ранок, це все є символи тлінного та довічнього. Ці 6 фігур складають 3 символи тлінного та довічнього. Природній стиль біблії полягає в тому, що вона переплітає подвійне значіння фігур та символів — зверхнє та внутрішнє, одне лушпиння, а друге зерно. Мова її про фигури дихав мороком гадань. Але найкоротша казочка має в своєму вузлі монумент найсолодчої вічности. Далі Г. С. Сковорода наводить приклад такого значіння біблейних текстів, зупиняючись на одному з них — совершишася небо й земля“ і порівнюючи його з иншими такими-ж або подібними по инших місцях біблії. Коли просто зрозуміти вираз — зорі спадуть і т. и. то це дає привід думати, що світ загине, але в христовій плоті, що вмирає на хресті, вмирала вся нісенітниця історіяльна[1] і достойно іспущен глас — совершишася… Тоді померкає сонце, роздирається вся фігуральна заслона, а світає ранок „всемірного і премірного“ воскресіння. Так само алегорично Г. С. Сковорода з'ясовує вираз — „спочив в день сьомий від усіх діл своїх“. Достотним розумінням задовольняються дурні, і навіть най-
- ↑ Тут біблійні історичні оповідання називаються нісенітницею і на саму смерть Христа на хресті очевидно, Сковорода дивився, як на аллегорію
