років був написаний і „Потоп Зміин“; так його назвали власне в новій редакції 1791 р.[1], а раніше він мав назву „Діалог — душа и нетленный дух“[2]. В листі до М. І. Ковалинського приложеному до цього твору, ми знаходимо таке цікаве признання самого Сковороди. „Я сію книжечку написав у Бурлуке, забавляя праздност. Она украдена. Но я напав на список, исправил, умножил и закончил“[3]. Це признання дуже цікаве, воно свідчить нам по 1) про те, що Сковорода зміняв та робив додатки до своїх творів, а по 2) є доказом того інтересу, що виявляли до його творів сучасники (навіть крали їх), воно-ж нам з'ясовує той факт, що де-які його автографи є тепер у двох примірниках. 1790 або раніше Сковорода переклав з коментаріями твір Плутарха „De tranqui — litate animi“[4]. Можна ще тільки додати, що 1786 р. вже існував діялог „Марко Препростий“[5].
Ми таким робом, зібрали більш-менш певні відомості про час, коли Г. С. Сковорода склав 18 своїх оригінальних творів і один переклад. Ми не знаємо отже тільки, коли були написані ті його твори, що не дійшли до нашого часу (2 бесіди Сіон та переклади). Найбільш важливі праці написав Сковорода, як це ми бачимо, коли йому було 50–60 років, поетичні твори писав він раніше, хоч иноді вертався до них і потім (навіть в останнє десятиріччя свого життя). Раніше, ніж почати розгляд змісту творів Сковороди треба зазначити їхню одну цілком зовнішню рису — це несталість їх заголовків, иноді той самий твір має дві назви: „Израильский змий“ инакше зветься ікона Алкивиадская діялог: душа и нетленный дух — Потоп Зміин; Симфония: аще не увеси — Асхань; Неграмотный Марко — Марко Препростий; разговор Кольцо — Дружеский разговор о душевном мире, книжечка о чтении священного писания — Жена Лотова, Брань Михайлова с сатаною — Брань архистратига Михайла с сатаною о сем: легко быть благим; Алфавит мира — Букварь мира. Ми бачили раніше, що Сковорода часто переробляв свої твори, таке походження різних редакцій та варіянтів тієї самої редакції: цим з'ясовується й існування його автографів в двох примірниках, це останнє явище проте викликалося ще й тим, що він присвячував, цеб-то дарував свої твори різним особам — своїм друзям: надсилаючи один примірник, він мусів залишати собі другий. Але иноді було й так, що він сам не мав у себе ні оригінала, ні списка тоді він звертався до свого друга священ-
- ↑ Див. рукопис „Потопа Зміина“ у Моск. Рум. Музеї.
- ↑ Див. листа Г. С. Сковороди у „Молодику“ за 1817 р. ст. 233.
- ↑ Див. лист до Ковалинського під рук. „Потоп Зміїн“ у Москов. Рум. Муз.
- ↑ Див. рукопис в публ. Ленінград. бібліотеки.
- ↑ Див. листи Г. С. Сковороди до священ. Я. Правицького, вид В. І. Срезневським.
