обіцяв дати у 2-му томі зібрання творів Сковороди (ст. X), але з того часу минуло вже 12 років, а їх нема. Побажаємо щоб він повів далі мої систематичні шукання рукописів Г. С. Сковороди — може бути, йому пощастить найти й ті, що про них ми тільки що згадали. Вважаю за необхідне висловити ще одно побажання: ніяким чином не слід звязувати видання творів Г. С. Сковороди з виданням праці російських сектантів, як це, на жаль, зробив видавець у 1-му томі свого видання, бо з Г. С. Сковороди не тільки не був сектант, а він повставав найрішучим чином проти всяких сект, яко відрубности: „Всяка секта, казав він, тхне власністю, а де є власномудрія, там не має істинної мудрости“. Ми бачили який недоречний заголовок вибрав Вол. Бонч-Бруєвич для виданих ним творів Г. С. Сковороди. Твори Сковороди заведені видавцем до серії видаваних ним пам'яток сектанського письменства, і Сковорода, незмірно далекий від сектанства, опинився в осередкові сектанства — між старим і новим Ізраїлем. Цим підривається значіння нового видання з наукового погляду, бо принижується значіння Сковороди, яко оригінального мислителя-філософа. Видавати таким чином Сковороду значить подавати читачеві не справжнього, істинного Сковороду, а свого Сковороду, яким він уявляється видавцеві. Ми не заперечуємо права видавців висловлювати в своїх розвідках, який хоч погляд на Сковороду, але сучасний видавець, що має на меті виключно-науковий бік справи, повинен дати текст, незатемнений примітками, що містять аналогії з визнанням віри сучасних сектярів. Сучасні видання сектантів пояснюють у Волод. Бонч-Бруєвича вчення Г. С. Сковороди. Ми-б ще зрозуміли противне, ц.-т. пояснення Сковородою науки сектярства, що-ж до Сковороди, так його науку треба пояснювати не сучасною, а тією, що була перед ним наукою мислителів, якими на його власне признання, були старі філософи, що він їх цитує, де-які з учителів церкви та відповідні ним представники нової філософії. Та й це знов таки більше до-речи було б робити не в примітках, а в розвідці. На хибу обох видань, мого і Бонч-Бруєвича звернув увагу і один зо критиків, що особливо суворо засудив за це й видання В. Бонч-Бруєвича: „охоплений тенденцією бачити в Сковороді новоізраїльтянина, Вол. Бонч-Бруєвич, каже він, підфарбив його під сучасного новоїзраїльтянина… У виданні Багалія є помилки. Але до-цих часів воно лишається, одначе, кращим, тому, що воно виконано згідно з правильним науковим методом, тому що воно не спотворює складної постаті мандрівного містика“.
