час, як майже всі його сучасники піддалися цій спокусі, цій сирені — відмежуванню себе від простого народу — він, що досяг наукових верхів думки, навіть в убранні своєму, в обстанові, в побуті, звичках залишився вірним народові, а якого він вийшов. Висока освіта піднесла його на недосяжну височінь над народньою масою, але він, відчуваючи свій органічний звязок з народом та бажаючи піднести його розум та мораль, розбудити його від сну до нового життя, до оновлення, як розумом, так і морально, або, краще сказати, до переродження, постійно шукав зносин з народом щоб вплинути на нього своїм живим вогненним словом та, прикладом свого життя. З цього боку цікаве свідоцтво про те, що він найбільше любив товариство простих людей і, тікаючи від зносин з невідомими йому особами з панів, тікаючи від них і не бажаючи знайомитися з ними, радо підходив сам до незнайомих йому людей простого стану, шукав зносин з ними і, що найважливіше, почував себе серед селян, немов у своїй рідній стихії. Нам відомо, що навіть тоді, коли він пробував у дворянських садибах поміщиків, він жив не в панських будинках, а в пасіках, у улюблених своїх пустелях (як-то, наприклад, Маначинівській або Гусинській), де й писав свої трактати та листи, та весь час перебував серед пасішників та инших представників народу. І це не було випадковим явищем в його житті. Навпаки, таке життя відповідало його принципам. Принципово, а не випадково відмовлявся він від того, щоб у нього були служники — цілком не потрібував їхньої допомоги та обмежував свої потреби до мінімуму. Також не випадково, а принципово він, очевидно, завжди носив не панське, а мужицьке вбрання — сіру свитину, торбу та палицю. Це нагадувало українофільство або-ж хлопоманство пізніших українських народників, різниця-ж полягала у тому, що вони виходили з кол панства, інтелігенції, а Сковорода вийшов з незаможніх козаків. Але все-ж таки його треба назвати своєрідним народником, українським народолюбцем свого часу, попередником майбутніх, хлопоманів у протилежність Шевченкові, що вийшов з кріпаків і був плоть від плоті, кость од костей селянства і тому стоїть незрівняно ближче до українського селяньства, як співець його реального горя та страждань, в той час, як Г. С. Сковороду робили дальшим від селян і книжна мова його філософських творів і відірвана від реальних життьових умов життя його моральна теоретична проповідь. Одначе, за свідоцтвом (А. К. Амишинського), дуже приваблювала до Сковороди простий нарід його рідна українська (малоросійська) мова, якою викладав свою (усну) науку новий Сократ[1].
- ↑ Вор. літ. збірн. вип. I, 1861. Вор. ст. 252.
