який вже його любить і якого-б і ти напевне полюбив, а моя жінка, як Ревека, розділила-б мою радість від розмов з тобою. І весь дім мій зрадів-би, побачивши людину, яку часто згадують. Все-ж я звертаю свої погляди на Україну, в якій хочу скінчити життя своє. Син мій вчиться і по-грецьки й по-французьки“. В п'ятому листі 1787 року (з Петербургу) Ковалинський пише Сковороді: „Як олень прагне джерел водяних, так і я бажав-би бачити вас та мати втіху в житті від дружніх розмов з вами. Тепер уся моя прихильність до столиці та широкого світу закінчилася: в мене помер єдиний син семи років. Ради нього я служив і жив тут, без нього це все мені непотрібне. Моя туга кличе мене до простоти життя, яку я завжди любив. Я обдивляюсь навколо, немов прокинувсь після глибокого сну та часто згадую тихі та мирно — спокійні часи мого юнацтва, всю ціну, красу та добро, що його я розумію, як наслідок дружби з тобою. Але не такий я щасливий, у великому світі. Хоч, як щастила фортуна, розум мій не був такий щасливий, щоби не вловитися в сітку залізних ланцюгів суєти, від якої не легко звільнитися. Ти такий нерозлучний зо мною в моїх думках, як я сам з собою. Бажаю тебе бачити та разом з тобою закінчити свій вік і тому хочу купити село в харківському намісництві, тому, що я звик до цього краю та ради тебе. Цілком вже був приторгував село Покровське поміщиці Спиридонової, але перешкодили сусіди. Сподіваюся на бога, що він оселить мене на місці злачному та воді спокійній, де-б я міг заспокоїти себе та свою пристрасть, хоч ти й не потрібуєш цього. Надсилаю вам окуляри, бажаю, щоб вони підійшли до ваших очей. Жінка надсилає по ½ пуда голанського сиру та пармазану з Тим. Пил. Надаржинським, флейту надішлю з другою оказією“. В листі 1788 року (з Петербургу) Ковалинський пише Сковороді: „Коли побачу написані тобою літери, то в мені повстає вогонь, вкритий попелом, що лежав нерухомо. Ти пишеш у листі, що одержав усе, крім мене самого. Але цього і я щиро бажаю. Давно вже я керую човен свій до пристані тихої самотности. Ось тоді-б я втішився тобою, своїм другом, маючи насолоду від розмов з тобою. Я чув про твої твори. З любви твоєї до мене надішли їх мені. Я звик любити твої думки. Ти надзвичайно оживляєш мене своєю розмовою“.
З цих листів М. І. Ковалинського до Сковороди ми бачимо не тільки щиру й повну прихильність учня до вчителя, але й бажання бути вірним його філософським заповітам: М. І. Ковалинський пише, що він звик любити думки Сковороди, він прохає в нього не тільки листів, що немов заміняли йому устні розмови та являли собою ніби неве-
