Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/169

решті, усні розмови. Почнемо з того представника дворянства, на якого він почав впливати з молодих літ і який був його учнем та прихильником його ідей в найбільшій мірі, це був Мих. Ів. Ковалинський. Джерелом для характеристики взаємовідносин Сковороди та Ковалинського є з одного боку свідоцтво самого Ковалинського, а з другого лист до нього Г. С. Сковороди. Ми подивимося в якому напрямкові виховував та працював Сковорода над тим, щоб усунути негативні риси старого виховання Ковалинського, в першу ранню добу їхнього знайомства, коли Ковалинський вчився у додаткових класах до колегіуму, а Сковорода був там навчителем. Сковорода відразу відчув прихильність до юнака Ковалинського, зараз-же полюбив його і полюбив на все життя. Побачивши його перший раз, „возлюбив його і возлюбив до самої смерти“. Одною з причин, що схилила його до того, щоб знов узяти посаду навчителя в колегіумі, було бажання допомогти свойому молодому другові, якого в серці мав уже таким, як потім сам про це розповідав. Сам-же Ковалинський, як він оповідає, не знав про це і не насмілювався навіть і думати про те, що він заслугує його дружби, хоч любив та дивувався його філософському життю та шанував його. Сковорода почав часто відвідувати його і згідно з нахилом молодої людини розважав його музикою і читанням книжок, після чого починалися навчальні розмови. Знайшовши в молодому хлопцеві серце, якого бажав, і природні здатності, які любив, звернув свою увагу на розвиток його розуму. Ковалинський, якого до того часу виховували напів-освічені шкільні навчителі (часто ченці), в руках яких перебували тоді школи (так було і в колегіумі) і від, яких він засвоїв чудні розуміння про речі, почувши від Сковороди цілком протилежні думки і не маючи змоги погодити в свойому розумінні нові думки з старими і вбачаючи доброчинне, цнотливе життя Сковороди, почав ставитися з сумнівом до себе і в душі жаліти, що така доброчинна людина стала на хибний шлях, тоб-то мав думки та правила, що не відповідають думкам та правилам вчених, а надто, що до релігійних питань і етики. Всі його наставники та й весь світ, на слові й на ділі виховували його в тій думці, що щастя людини полягає в тому, щоб мати всього багато — їжі, трунків, одягу і тимчасових насолод. Сковорода-ж один почав йому говорити, що все це не потрібне для справжнього щастя, що щастя полягає в обмеженні бажань, у визволенні від примх та зайвих прагнень, у любові до праці, в широкому виконанні своїх обов'язків. Так учив, так і жив Сковорода. Велемудрі навчали Ковалинського, що доброчинів не досить для вищої істоти, що Марк Аврелій, Тіт, Сократ, Платон і инші вславлені в старовину великими подіями і серцем люди не