Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/165

Григорій Савич у цих листах, треба сказати, звертався не до самого Я. Правицького, але до цілого гуртка своїх знайомих, що з співчуттям доброзичливо ставилися до свого приятеля „старчика“ Сковороди. Гурток цей листувався з учнем Сковороди М. І. Ковалинським“. Чи не пише чого Михайло мені?“ питав Сковорода у Правицького. „Чому замовк наш Михайло? І не пише і не присилає ні окулярів, ні скрипочки“, пише він у иншому листі. „Сир нашого Михайла десь загубився, окуляри, не по моїх очах, я подарував Осипу. В обох листах він обіцяє велику флейту. Коли вона буде, мені невідомо. О, як-би крім всього иншого, він сам повернувся до нас. О нещасливий чоловік! Він загубив єдиного семилітнього сина. Подивися, як світ в початку приваблює, а під кінець мучить, мов тигр“. Дорога світа мниться чоловіку блага бути“. Читаємо ми в 3-му листі. Г. С. Сковорода завжди в своїх листах до Правицького переказував привітання їхнім спільним знайомим — батюшкам сусідніх сел. „Отцу Расилю, отцу Еустафію, отцу Гуслисті від мене лобизаніє щире. О Наєман, (Наєман Петрович — певне теж піп сусіднього села), і тебе, друже мій, тут-же духом істини лобизаю, най пребудете ви мені й я вам во віки щирим почитателем і другом“, — так вітає Григорий Савич своїх друзів. „Наєману мир і благословеніє і всім собратіям нашим ієреям. Целуйте також духовну матір мою ігуменю Марфу. Писати ти обледащів до неї. Тобі і всім вам щирий й не язикольстивий друг“; в другому листі Сковорода підписався так: „всіх вас во Христі брат“. Взагалі він мав сильну, можна сказати, непереможну потребу духового єднання з Яковом і його приятелями. Ось цікаве признання самого Сковороди. „Ні ледарство старости, ні темрява, ні холод зимовий, ні несправне перо з чорнилом, не змогли мене стримати аби не ублажити тебе в новий цей рік. Радуйся в новий рік. Най радується й весь дім твій і вся, єліка суть твоя. Най радується (ім'я затерте) й Естафій, й Іоан з Наєманом. Най возвеселяться Бабаї (село) зо всіма своїми паростями і селами. Най возрадуються й гори ваші й річки най всплещуть руками“. Далі йде алегоричне толкування нового року (як нового серця). Правицький і його друзі, сусідні батюшки, були друзі і брати Сковороди „во господі“, як він сам висловлюється, тоб-то духом, внутрішнім спорідненням, вони цеб-то поділяли його переконання, коли не в цілому, то принаймні в загальних рисах, в де-яких тезах. І сам Г. С. Сковорода почасти подає натяк на це, висловлюючись, що один лист Правицького дуже звеселив його. „Порадував душу мою любий лист твій напоєний любов'ю. Але не завжди між Сковородою та Правицьким з його гуртком існувало єднання думок. Иноді Сковорода, певне, висло-