науки без уступок та ухилень навіть у найменших дрібницях. Щоб переконатися в цьому, треба лише порівняти його науку та життя.
Загальне розуміння життя Сковороди, як це ми тільки-що бачили, цілком сходиться з суттю його науки. Те-ж саме треба сказати що до окремих сторінок його світогляду. Нам відомо вже, що він надавав біблії перше місце серед джерел пізнання. І в житті він ніколи не залишав цієї книжки, знав її чудово; вона була для нього найголовнішим ґрунтовним джерелом, він її постійно вивчав та думав над нею, над кожною дрібницею в її тексті, толкував її та говорив, що в найпростішому на вигляд виразі ховається часто глибоке розуміння.
„Біблія, говорив він, є наш верховніший друг та ближній, бо веде нас до того, що є єдине найдорожче та найулюбленіше. Вона є заповіт, що залишили для нас прадіди, заповіт, що ховає скарб боговбачання. Боговбачання, віра, страх божий, премудрість — є одне й те-ж. Все це щира премудрість“. „Простіть, друзі мої, — говорить Сковорода в своєму трактаті про душевний спокій, — мені мою надзвичайну прихильність до цієї книжки (цеб-то біблії). Визнаю мою палку пристрасть. Правда, що з дитинства таємна сила приваблює мене до навчальних книжок і я їх більше за всі люблю; вони лікують та веселять моє серце, а біблію почав читати коло 30 років від народження мого, але ця найкраща для мене книжка над усіма моїми полюбовницями (цеб-то иншими любими книжками) справила перемогу, давши задоволення моїй довгочасній алчбі та жажді хлібом та водою, солодчою меду та сота божої правди та істини, і я почував особливу мою до неї природу. Тікав, тікаю й утік всіх житейських перешкод та плотських бажань, щоб міг спокійно відчувати насолоду в пречистих обіймах більш вродливої, ніж всі дщері людські, цієї божої дщери. Ніколи не можу надивуватися премудрості пророків. Найдрібніші в ній тонкості для мене здаються дуже важливими. Так завжди думає закоханий. Що-більш глибока та безлюдна самотність моя, то щасливіше моє життя з цією найулюбленішою в жонах, і такою долею я задоволений. Народився мені мужський пол, правдива та щира людина, умираю не бездітний. І в цій людині похвалюся укупі з Павлом: не всує текох. Це й є та господня людина, про яку писано: не стемніють очі його“ (2-й від., ст. 110–111).
І дійсно, студії над біблією були для Сковороди працею на все його життя, до неї йшло все його філософське любомудріє: вона в той-же час була для нього й головним джерелом пізнання, бо це останнє він вважав тотожнім богопізнанню; вона була й метою, і засобом спізнання, вона сама істина, яку людина повинна в ній спізнавати розумом.
