Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/137

видатними людьми України; не тільки серед простого народу, але й серед інтелігенції, ми не можемо назвати нікого, кого-б можна було поставити поруч з ним інтелектом, творчим сміливим розумом, філософською мудрістю і, нарешті, величезною силою волі й характеру в утворенні свого життя, згідно з своїми власними поглядами на те, як треба було його утворювати для загального блага й щастя. Але він не стояв одиноко серед тодішнього суспільства свого народу — він сам вийшов з народу і, одержавши широку освіту, всього себе віддав тому-ж народові, живучи так, як жив нарід, і маючи на нього, не кажучи вже про суспільство, досить великий вплив. І при кінці життя Сковороди і трохи раніш — 40–60 роки в XVII ст. і особливо в XVIII ст. — в лівобічній Слобідській Україні не було ще виявлено такого класового соціяльного поділення, яке ми бачимо після знищення автономної й заведення загально-російського розпорядку, і тому не було дуже великої різниці і в культурі й освіті між різними станами суспільства — і просте козацтво, що з нього вийшов Сковорода, мало велику охоту до школи й у пол. XVIII ст. воно само утворило велику силу шкіл у Лівобічній і Слобідській Україні. Ми маємо статистичні відомості про ці школи і з них видно, що число шкіл що до числа населення було таке, як і 1884 року, коли земство вже значно поширило шкільне діло на Україні. В одній з таких шкіл учився й Сковорода в своїх рідних Чорнухах. Нічого надзвичайного також не було й у тому, що син козака вступив до Київської Академії, бо там тоді вчилося не мало учнів з козаків, як не мало їх було й у Харківському колегіумі, де учителював Сковорода. Тепер що до космополітизму Сковороди. Він не вступав у суперечку з собою, коли казав про „всемирного гражданина“, а сам почував себе „завжди сином України“, бо його проповідь, його філософія, його мудрість мали універсальний, всесвітній характер і годилася не тільки для одних українців, а й для всіх людей, якої-б вони не були-б віри чи нації, коли щастя було потрібне для всіх і не було обмежене ні віком, ні народом, ні державою. Чи можливо називати Сковороду одним з видатних „русских культурних деятелей“ і „родоначальником русской философской мысли“, як це робив Ерн і проти чого рішуче виступає М. Ф. Сумцов? На мій погляд, треба зрозуміти думку Ерна так: йому треба було одверто сказати, що перш за все Сковорода був українським культурним діячем і батьком української філософії, як Котляревський був батьком українського красного письменства; а до цього додати, що росіяни теж можуть од нього вести початок і своєї оригінальної філософської думки, коли розуміють під терміном „русская культура, русская философия“ усе те, що було утворене ними й українцями і спільно, і окремо.