діялогічна форма „диктуется взволнованным душевним состоянием Сковороды“. Цього мало. Вона дана йому вже готовою старим українським письменством, де ця форма яскраво відбилась не тільки в шкільних віршах, але й у народніх творах, де вона нерухомо збереглась од найдавніших часів… Сковорода часто підкреслює свої думки байками… Взагалі, Сковорода далеко поширив байку в літературнім її уживанні проти старого українського письменства, де вона трапляється зрідка.
Вірші Сковороди під заголовком „Сад божественных песен“ стоять близько до старого українського письменства і вже по самій назві нагадують „Огородок Радивиловського“, що вийшов років на сто раніш. Сковорода співав свої вірші, граючи на сопілці або на бандурі.
Таким чином, Сковорода своєю величною постаттю та своїми думками цілком належить до народу українського, до його світогляду й школи. Він має велике значіння не з того боку, що він, як думає Ерн, був „родоначальником русской философской мысли“, а з того, що на ньому відбилась українська філософія, що він став її найвищим з'явищем, як майже одночасно Котляревський став найвищим з'явищем українського художнього письменства. Велика різниця та, що філософське життя українського народу після Сковороди засохло й змарніло, літературне художнє життя після Котляревського пішло в розвій і дало згодом великі рослини“.
Ми навмисне зупинилися так довго на змісті статті М. Ф. Сумцова, бо вона присвячена дуже цікавому питанню про звязок Г. С. Сковороди з українським народом — з його життям, освітою, школою, письменством і навіть світоглядом. Стаття має полемічний характер і їй трохи шкодять де-які занадто гострі вирази проти В. Ерна. Але, коли відкинути їх, то ми маємо в ній хоч і схематичне, поверхове, недосить обґрунтоване вирішення одного з найважливіших питань про Сковороду. Головна ідея статті М. Ф. Сумцова, що Сковорода був сином свого народу, є зовсім справедлива й треба було справді звернути увагу на це питання з приводу книжки Ерна, яка не тільки його не торкається, з навіть немов відриває Сковороду від національного українського ґрунту. Перш за все, Ерн справді зовсім несправедливо виявляє український нарід часів Сковороди якимсь диким, некультурним, і тут немов теза й антитеза Сковорода стояв одиноко від народу й як високо, на думку Ерна, стояв Сковорода, таке низьке було з боку просвітнього становище народу українського. Це помилка, що нагадує нам помилку, висловлену Хіждеу: „как одинокая гора на степи, так стоял в свое время Сковорода на Руси“. Індивідуально, справді, Сковорода піднімався над усіма тодішніми
