Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/117

Олександри Яковлевни. Звичайно, тут не слід шукати систематичного докладного життєпису Сковороди. Швидче це є гадки та спостереження людини з своєрідним розумом, що уважно зміркувала своє питання та виклала наслідки своїх вражінь у надзвичайно яскравій формі, дуже легким, але разом з тим характерним гарним стилем. У вступі О. Я. Єфіменкова доводить, що Харків мусить одсвяткувати Сковородинські річниці. У I-м розділі О. Я. Єфіменкова спиняється на житті Сковороди, та з самого початку вже висловлює таку основну тезу. „Без сумніву, природа зліпила Сковороду з того коштовного знадібку, що вона зберігає в обмеженій кількості для людей, які роблять епохи. Але, тим часом, Сковорода не зробив епохи… Очевидно, природа зробила що до Сковороди помилку: він з'явився не в належні часи й не в належнім місці“. На доказ цієї останньої тези О. Я. Єфіменкова характеризує XVIII століття в історії лівобічної України. „Зокола усе було тихо: жадних яскравих подій, заколотів, раптових змін. Здавалося, життя країни осілося в звичайні береги й ледви рухає своє каламутне й сонне струміння. Але в дійсності це каламутне колихання зверхньої течії вкривало собою дуже діяльну працю переміщення та нового формування громадських первістків. Волею Петра Україну було міцно запряжено у російське державне тягло, але виконувати нові свої обов'язки як-слід вона могла, лише переводячи у себе значні зміни що до форм та умовин суспільного ладу. Ці зміни, в умовах тогочасного становища, були фатально неминучими й зайшли вони з надзвичайною швідкістю. Козацтво, ще недавно центральна верства устрою, перейшло на становище дрібних землевласників, хліборобів та чумаків, без жадних змагань за яким-будь політичним значінням; козацькі старшини утворили новий дворянський стан; уся вільна сільська людність, як земельні власники, що не ввійшли до козацьких компутів, так і безземельні опинилися кріпаками-невільниками у нових дворян і все це відбулося на очах якихсь двох поколінь. Зрозуміло, яка напружена праця переформування та пристосування проходила в цьому суспільстві, зрозуміло, який неплодючий ґрунт становило це суспільство для тої жагучої проповіди особистої раціоналістичної доброчинности, що її подавав був йому Сковорода. Він проповідував розумно-моральне, а в умовах життя все робилося инакше і вже-ж, звичайно, не ті людці, що використовували на свою користь зміну умовин, могли активно прислухатися до його слів. Ті-ж, що були жертвами умовин, прислухалися безсумнівно, та де-що запам'ятали так твердо, що пам'ятають і досі. Але ці останні не могли оцінити Сковородинської вчености: вони не добували аргументів од Сенеки, Платона або німецької філософії. Ті-ж,