Сторінка:Український мандрований філософ Гр. Сав. Сковорода.pdf/114

Сковороду переважно за „громадську людину“ — робітника й борця своєї доби, що казаннями та прикладом власного життя, палкою, майже суєвірною любов'ю до науки та немов натхненим аскетичним убивством в собі тілесного, в ім'я духа та мисли, нищенням ветхих змагань, ветхої людини, в ім'я божеських цілей вищої правди й розуму, добра й свободи, — розборкував сонні голови своїх земляків, викликав у них запал на гарні вчинки, та все, до чого торкався, просвітлював якимсь новим ясним сяйвом. Не зшитки творів його, що надсилалися автором до парахвіяльних пан-отців та приятелів, поміщиків, а життя та вусне казання Сковороди робили великий вплив. По-за українськими колегіумами в Київі та Харкові, він був найулюбленішим мандрівним колегіумом. Те, що зараз молодь виносить з університетів, — жадання науки й жадання добра й діяльности, корисности й чесности, — все це виносилося тоді з розмов мандрівника й дивака, українського філософа Сковороди. Приклади цього подали ми в його життєпису. Але кращим доказом ваги громадського впливу Сковороди є те, що без нього, в певній мірі не було-б довгий час засновано першого Університету на Україні. Заходи Каразина що до відкриття його в Харкові скінчилися так гарно тому, що 1803 р. перші з поміщиків, що підписалися на незвичайну суму, 618 тисяч карб. сріблом, на заснування його, були здебільшого непомітно підготовлені до того: це були все або учні, або близькі знайомі та приятелі Сковороди“ (ст. 76–77). В цій характеристиці багато є правди, але є де-що й таке, з чим ми не можемо погодитись. Певно, що Сковорода дуже впливав на своїх сучасників прикладом власного життя; отже, якби його життя не було таким, яким воно було в дійсності, так, безумовно, його вплив сягав-би на коло нечисленних читачів його творів. Але таємниця величезного впливу Сковороди на сучасників пояснюється, на наш погляд, властиво тим, що в нім гармонійно сполучилися слово і вчинок, проповідь і життя. І з цього погляду проповідь Сковороди, його наука, що найшли собі найкращий вияв у його творах та листах, мали також важливий вплив і значіння для сучасників. Г. П. Данилевський висловлюється, що суть справи полягала не в зшитках його творів, а в житті та усній проповіді. Але ми спитаємо, чим-же були ці зшитки його творів, як не відтворенням його вусних казань? Звичайно, Г. С. Сковорода був „громадським діячем“, навіть бойцем і дільцем свого часу, але, слід додати, дуже своєрідного типу і вдачі, бо термін „ділець“ здаватиметься занадто дивним в прикладанні до людини, що свідомо уникала від світу й увесь зміст свого життя висловила у епітафії, складеній для себе: „світ мене ловив, та не піймав“. Визнання Г. П. Данилевського,