його українства. Маючи своєю метою відновити забуте ім'я цієї незвичайної, на його погляд, людини, він поквапився в оцінуванні його додержуватися середини, цеб-то не замовчувати про його хиби. В своїх міркуваннях він обіцяє покладатися виключно на джерела, але до такої критичної роботи він очевидно не був підготовлений і з джерелами поводився досить вільно. Одначе, гідне подяки його бажання відкинути байки та пльотки сучасників, що впливали навіть на оцінку Сковороди діячами науки, — тут явний натяк на Ізм. Ів. Срезневського, і це робить нам зрозумілим гострий випад Срезневського проти Хіждеу. Зокрема-ж цінним вважаємо ми намір зрозуміти Сковороду, яко суцільну духову вдачу на його творах, до яких инші сучасники ставилися неуважно, не віддаючи їм належного значіння.
Цікаві далі протиставлення Сковороди Ломоносову. „В царстві зими, біля безодні крижаного моря, у нужденній халупі рибалки розпочав життя Ломоносов; на пишному півдні, під чудовим небом України, народився Сковорода в убогій хатині хлібороба. І Ломоносов, і Сковорода не мали певного зразку в оточенні й сучасності: і той і другий були учителями й учнями самим собі. Але просто їх порівняти неможливо; можливо тільки їх протиставити. Ломоносов увійшов до вищої освіченої частини народу, де частковий розвиток народности непомітно губився в загальнім ідеалі людськости“[1].
Тим часом, як Сковорода черпав та звертав своє знання до нижчої верстви народу, що освіту добуває з власних нетрів, до тої, де русин витискує з себе людину, або, хай так, де людина є русином. Звідси відмінність їхня у всьому: і в пожитті, і у вчинках, і у високості їхніх змагань. Дух та вірування доби, сучасної Ломоносову, спов'язалися та скріпли у ньому, розвинулися під формою загального европеїзму. Дух та вірування віку, сучасного Сковороді, змагалися в ньому, боролися й вивели на поверхню внутрішнє життя його в дужому заколоті думок та почувань, що тужили за непокаляним, непідробленим образом старовинного, строгого нехитромудрого слов'янізму. Коли додати, що проміні сонця бувають двох ґатунків — одні кольорові, що блищать, инші-ж теплові, що гріють, — так не хитро розгадати, чому слава Ломоносова розлилася повними, рясними струменями на весь освічений світ — всюди, де тільки знають про Росію, — і чому лише простий нарід України не вагається шанувати Сковороду, свого родича; промінь, переломлений у призмі життя Ломоносова, блискотів вогнем, яскравим, усіма фарбами сонячної веселки; промінь Сковороди грів і тільки грів“. Далі Хіждеу наводить таку цитату з невиданої автобіографічної записки про себе Сковороди (лист його до архієп.
- ↑ Там же 1835, XXVI, ст. 11–15.
