складу яких належать і учні, запевнила, що він був дуже багатий на самолюбство, та такий убогий на талановитість, що взявся добити собі слави, промишляючи дивацтвами; третіх — увесь простий люд України — змусила шанувати його вище земної людини та з його життя, навчання й смерти утворити вірування, що за яку-небудь сотню літ зміцнів, досягне й розвинеться на великий епос, на народній міф, де історична особа перейде у збірне ймення, в ідеальність, як імена Гомера, Езопа, Солона, як дотепно вияснює Віко. Отже, тепер нарід користується з переказів про Сковороду і його пісень та притчів, як зі своєї власности на свою волю, згідно зі своїми поглядами. Отже й тепер кожне розумне словечко, кожна влучна пісня, кожна навчальна казка здається народові Сковородиною, що у нього перейнято її, затверджено й переказано, як нову. Отже і тепер по де-яких місцях, зосібна-ж великим постом, співається Сковородинських псалм, яко молитов, по сільських церквах. Двозначне щастя перейти у притчу цілком випало на долю Сковороди, й це одне може вже підбуджувати цікавість у кожного звернути увагу на цю незвичайну людину…
„Я не замовчу про його хиби, бо й він збивався з битого шляху, без чого не міг-би бути людиною й не міг-би навчати людей, не захищатиму також його проти несправедливих приговорів, що ними його було засуджено і в житті й по смерти. Як у тому, так і в другому випадку я маю на меті одне: здобути спогади про забуте ім'я та відновити зіпсовану славу цієї незвичайної людини. Не боюся докору в смілості загального оснівного твердження, бо нічогісінько зосібна не додам, на що немає вірогідних доказів, або чого не перевірив власним історичним дослідом по гарячому сліду джерел. Історичної віри немає, є тільки історична перевірка. Я вже подав почасти думку в справі відновлення імени та чести Сковороди, вказуючи, як він згубив у свідомості громадянства своє істине значіння, наслідком непорозуміння сучасників та сліпого несвідомого довір'я нащадків до старих поглядів. Я сподіваюся, що кожний, маючи на увазі погляд, що я вказав, легко та досить добре зможе погодити між собою немов-би ворожі явища Сковородиного життя й здолає зрозуміти науку його не як рапсодію в поодиноких порізнених думках, що їх кинуто навмання наче гральні кістки, але, яко систематичний момент у ладнім, продуманім і повнім образі ідеї в свобідному розвитку“[1]. Годі було-б заперечувати, що підхід Хіждеу до Сковороди оригінальний і цінний для свого часу. Хіждеу на перший план виставляє народнє значіння Сковороди, — і в цьому виявив значну частину чуйности й інтуїції, хоч і помиляється, не виділяючи
- ↑ Телескоп, 1831, VI, 578–583.
