пець з села Чорнухи. Зауважають, може, що люди були несправедливі до нього, що він не міг знайти собі тихого притулку, що він мусив був кінець-кінцем зріктися службової діяльности? Але не слід забувати, що цих посад він сам не шукав, і брав їх після великих упрохувань приятелів та начальства, а залишував їх все-ж, головним чином, з любови до цілковитої свободи, і що йому роблено чимало корисливих що до вигод запрохань, від яких він самохіть одмовлявся. Ізм. Ів. Срезневський наводить уривки з міркувань Сковороди, де він ніби-то змальовує своє безпорадне життя. Але в дійсності там іде розмова про людське життя взагалі, нікчемне й скороминуще з погляду вічности. Що таке життя, питається він, ц.-т. життя взагалі, а не його особисте, — й одповідає: то сон турка, сп'янілого від опіуму. Починаючи переглядати поодинокі спостереження Із. Ів. Срезневського, ми можемо звернути увагу на його непорозуміння з приводу того, що Сковорода кохався в музиці: вдивовижку мені, як Сковорода — містик, та ще такий холодний, суворий містик — міг кохатися у музиці; а тим часом музика була його єдиною втіхою; або може це є звичка дитинства, запитує Із. Ів. Срезневський. Сковороді дійсно була мила музика; він був не тільки співцем та музикою, але сам компонував музичні твори, та він не був таким суворим містиком, яким виображає його Із. Ів. Срезневський — тут от розгадка його загадки, а не в гіпотезі про звичку дитинства, що, не будучи чимсь иншим, як звичкою, а не нахилом та глибокою вимогою натури, не заховалася-б аж до могили, а тим більше не зміцнялася й не розвивалася-б із протягом часу. Характерне оповідання Ізм. Ів. Срезневського змальовує несміливість Сковороди і ще більш важливий опис його смерти, наведений у першому розділі. Такий зміст ст. Ізм. Ів. Срезневського, що становить собою в багатьох випадках безпосереднє джерело. Що-ж до його поглядів, так хоча більшости з них я не поділяю, але автор заслуговує на належну подяку за те, що він у свій час так багато поклав праці над з'ясуванням особистої вдачі й над оцінкою його творів (цієї останньої я тут не торкався); Ізм. Ів. Срезневському належить ще пов. „Майор“[1], де оповідається про один цікавий випадок з життя Сковороди — нездійснений намір одружитися. В однім з валківських хуторів проживав убогий одставний майор з вродливою дочкою Оленою, яка закохалася в мандрівного філософа Григорія, що виховував її в правилах побожности й порядности. Гр. Савич зовсім споріднився з батьком та донею, батько, знаючи їх обопільну прихильність, захотів з'єднати їх шлюбом. Але Григорій Савич,
- ↑ „Моск. Наблюдатель“, 1446 р. березень, квітень.
