містицизму. Його розум з часами що-раз поглиблювався у філософію; отже, з Г. С. Сковороди виховувався той мудрець, той блаженний муж, що завжди розмишляє над основними питаннями буття. Отже, недурно приспівом свого відомого сатиричного віршу, призначеного висміяти гонитву за життьовими марними благами, він вибрав вираз: „а мені одна тільки в світі дума, — як-би прожити (умерти) мені не без ума“. Сковорода повсякчасно розмишляв в однім напрямку над утворенням філософії та повсякчасно мав ті-ж самі ознаки і лише протягом часу він глибшав та сміливішав у запереченні загально-визнаних положень догматики та обрядовости. Ніколи, на наш погляд, розум Сковороди не був жартівливим. Навіть, у сатиричних його творах загальноприступного характеру, прибраних у віршовану форму, де могла-б легше виявитися ця жартівливість, годі її помітити; навпаки, за підставу кожної з його пісень божественного саду, байок та поезій у тому складі, й найбільше сатиричної „Всякому городу“ покладено поважну ноту морали, та у всіх них додержано також відповідної, далекої від якої-будь жартівливости форми; більшість з них пронизано духом жалю та туги, а часом і суворого аскетизму. Але не можна також погодитися з тим, ніби Сковорода скрізь силкувався знайти темний бік, та що ніби приборкувало його змагання до загального добра. Справді в однім відношенні можна назвати його песимістом, це в його поглядах на тлінне живло всесвіту, шо за ним він не визнає жадної внутрішньої цінности.
Але поруч з цим він визнає і позитивне живло, протиставлючи його живлові тлінному. Це позитивне живло також розлите всюди, воно не тільки в бозі, але й у малім світі — людині й символічнім світі — біблії. Таким чином, Сковорода визнанням і позитивного ідеалу життя є великим оптимістом у своїй вірі в можливість його здійснення. І цим ідеалом, палким покликом до щастя, до цього царства божого на землі пронизано всі його твори й листи. Після цього робиться зрозумілим дуалізм Сковороди, — що зводився одначе до монізму — глибоко негативне ставлення до де-яких з'явищ життя й палке позитивне відношення й шукання того, що наближало людськість до ідеалу, який він проповідував; тут були і всесвітній жаль за людськість і всесвітні радощі за можливе й навіть неважке для всієї людськости щастя. Зрозуміло з цього, що при таких умовах, Сковорода був і сатириком — він не міг не торкатися негативних явищ життя, змальовував їх дуже яскраво, вкладаючи в це змалювання вою силу свого уявлення і всю яскравість і виразність свого стилю, що підносився тоді до істиного пафосу й екстазу, це з боку могло здаватися чимсь містичним і навіть несамовитим. Але гаразд приди-
