мандрівне та вбоге життя його чудернацьким та дикунським, тим часом як тутечки, властиво — у цій згоді навчання та життя — й виявилася найяскравіш та найвиразніш суцільність вдачі Сковороди. Тут, пак, підстави й таємниця його впливів на учнів, що її ніяким способом не міг з'ясувати собі Вернет, роблячи поперед туманні припущення в цій справі. Вернет може й має рацію, кажучи, що учні Сковороди не зробилися безсеребряниками згідно з заповітом та особистим прикладом самого Сковороди, хоча можливо все-ж таки припустити де-який вплив його на пом'якшення надмірностей грошолюбства у його близьких приятелів: зразком таких осіб може бути, наприклад, Е. Е. Урюпин. Але вплив його на розумову та моральну сферу його послідовників цим не закінчується.
Проповідь Сковороди про цілковите відмовлення від земних благ, в разі коли-б навіть існувала (в дійсності в такій гострій формі для всіх Г. С. Сковорода її не ставив), — не могла-б мати реальних наслідків, бо була утопічною. Отже надаремне Вернет силкувався переймати Сковороду: вони становили собою протилежні полюси, що ніколи не могли зійтися один з одним, бо природа зліпила їх з відмінного матеріялу. Ось чому Сковорода здавався Вернетові лише диваком, що найбільше скидався на циника Діогена, тим часом як в дійсності, в своєму мандрівництві, він нагадував не Діогена, а тих перехожих учителів тогочасної народньої школи, що були характерним з'явищем старого українського життя, звичаїв та традицій старовинної духовної школи з її мандрівними д'яками-вчителями, з мандрівними семинаристами та академістами. Вернет дивився на себе, як на безхатнього бурлаку на Україні; але велика різниця була по-між ним та Сковородою, і що до цього — він так і жив і подорожував з певним комфортом та надбав собі лекціями навіть маленький капітал, що забезпечував його на старість. Сковорода-ж був безсеребряником та бідаком. Вернет соромився своєї бідности, і в житті його було безліч дивацтв та причуд. В одному зі своїх нарисів він посилається на Сковороду, на його теорію щастя, кажучи, що у нього був один коник із Сковородою і згадує його вираз, що бог утворив потрібне та корисне неважким. Але, як він вияснював цей вираз? Треба любити тих, у кого обідаєш. Маєтки, одіж, екіпаж не роблять чоловіка, не треба бути завжди епікурейцем. Дві або три страви та трохи атицької соли — і не буде нестравлення в шлунку. Спокій духу та задоволеність з себе — ось істиний камінь його філософії. Як далеко це умірковане задоволення з себе від Сковородиного відкидання життьових вигод! Та все-ж Вернет був найсуворішим, хоча й занадто суб'єктивним суддею Сковороди в усіх його сучасників. Отже, ми докладно спинилися
