І. Я. Франка[1]. Для аналізу використано оригінальні поезії, поетичні переспіви та переклади, вміщені в першому—восьмому томах повного зібрання творів І. Я. Франка[1].
Об'єктом дослідження є іменні перифрази та в окремих випадках перифрази-висловлювання.
Іменні перифрази поезій І. Франка здебільшого являють собою двочленні (рідше тричленні) найменування, створені за структурною моделлю — стрижневе слово (іменник) + кваліфікуюче означення (узгоджене чи неузгоджсне): а) метелики холодні — сніг, кровавий танець — битва, старі бренькачки — кайдани, небесний салон — рай та ін.; б) кваліфікуюче неузгоджене означення, виражене формою іменника в родовому відмінку, — традиційна структура перифраз: дні весни — юність, діти весни — квіти, властивець природи — людина, повитуха зелепугів — муза, добробуту руїна, гріб моралі — корчма та ін.; в) кваліфікуюче неузгоджене означення, виражене формою місцевого відмінка, — структура, невластива російській поетичній фразеології початку XIX ст.[2], але типова для поетичної фразеології Т. Г. Шевченка (пор.: в мережаній лівреї донощики і фарисеї, лакеї в золотій оздобі — дворянство, ідоли в чужих чертогах — боги[3], а ще більшою мірою для поетичної фразеології Франка: темнолюбець в рясі, брехня у чорній рясі — духовенство, кат у фраку — пан, херувими у модних сукнях — панночки та ін.).
Перифрази-висловлювання становлять собою еквіваленти простих чи складних речень: той, що світ створив з нічого — бог, той брат, що так стогне в пітьмі — народ.
Коло понять, що зазнають перифрастичної заміни, у Франка досить широке. Можна виділити дві тематичні групи. Перша груп а — це поетичні образи: а) природи, флори і фауни: кришталевий океан, лазурове море, чисте джерело, море неба, вічне, лазурове, млистий блакить, неба брами — небо, перли в його шаті — зорі, денне око — сонце, меланхолія тьмяна — місяць, гінці променисті — проміння, посланці півночі в далекім юзі — журавлі, діти весни — квіти; б) життя: життєва війна, тягар життя, тачка життя, маскарад життя та ін.; в) смерті: великий пан, царство супокою, сон вічний; г) людини: пан усіх творів, властивець природи, найніжніші, найліпші, найкращі поміж твоїх дітей; д) поезії, мрії, думки: красавиця чудова — поезія, золотокрила пташка, підстрелена пташка, сердечна дружина — пісня, країна мрій, будякове насіння, чуття легкокрилі, барвистії діти — мрії; е) почуттів: сестра любові — ненависть; є) юності: дні весни; ж) долі: хвилі фортуни.
Усі перелічені поняття типові для перифраз світової[4] і російської поезії його попередників і сучасників[5].
Друга група — це перифрастичні назви понять, що становлять собою філософські, соціально-економічні, політичні, технічні категорії другої половини XIX — початку XX ст.: тривога на одній нозі, залізний віз — поїзд, політичне поле, економічне поле, ланцюг традиції, фонетична гідра та ін.
- ↑ 1,0 1,1 Див.: Франко І. Повне зібрання творів: У 50-ти т. К., 1976.
- ↑ Див.: Григорьева А. Д. Поэтическая фразеология конца XVIII—начала XIX в. — В кн.: Образование новой стилистики русского языка в пушкинскую эпоху. М., 1964, с. 11, 20.
- ↑ Приклади взяті за виданням: Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 6-ти т. К., 1963.
- ↑ Балли Ш. Французская стилистика. М., 1961, 394 с.
- ↑ Свашенко А. Перифрази та їх стилістичні функції в творчості Лесі Українки. — В кн.: Леся Українка. Публікації. Статті. Дослідження. К., 1973, с. 194—195.
