такі провінціяльні форми й слова, на мою думку, требаб заводити в літературну мову, щоб збагатити її. Наприклад, у карпатських верховинців є багато слів, яких нема в народі на долах України і коли вони не позичені в сусід, то такими словами варто булоб користуватись. Напр.ик: Киринити (занечищувати морально), сокотити (берегти), минатися (вмирати).
Так само й з формами. Наприклад, форма будучности — „ходити-му, робити-мем“ збереглась у нашого народа тільки на лівобережній Україні та в Гуцульщині (му-ходити, мем-робити); нема її ні в Поляків, ні в Москалів, то цею формою треба булоб користуватись як найширше, бо вона надає нашій літературній мові національного характеру.
Взагалі требаб подбати про чистоту, народність галицької літературної мови й об'єднання її з наддніпрянською.
Але від робітників щоденної преси не можна вимагати того, бо в умовах ґазетної праці, без спеціяльного коректора мови, дуже тяжко стежити за її чистотою. А все таки і в щоденній пресі можна без всяких труднощів позбутись принаймні хоч отих осоружних: пятнистий, независимий, занимати, обнимати, принимати, опрокинути
