на соціялістичних позиціях. Питання стояло не про зміну ладу, а власне про конституційне право на самовизначення. Ніяких матеріалів для звинувачення у «зраді батьківщини» у слідства не було.
Лук’яненко, обґрунтовуючи на суді свої дії, говорив, що відокремлення, самовизначення — не суперечать Конституції.
Звинувачення, з свого боку, твердило, що вони (Лук’яненко і його товариші) — «посягають на територіальну цілісність СРСР».
Лук’яненко винним себе не визнав.
Лук’яненко перебуває в ув’язненні з січня 1961 р. (в січні 1976 р. в нього закінчується строк ув’язнення). За ці роки Лук’яненко побував у таборах Мордовії, Перму, у Володимирській тюрмі.
Коли Лук’яненко перебував у Мордовському таборі № З — йому пощастило написати й передати за кордон інформацію про своє слідство й суд. Ці матеріали були оприлюднені на Заході. За це він був відісланий в перший раз у Володимирську тюрму на З роки (1968-1971).... Перебуваючи перед відісланням в другий раз у Волод. тюрму в Пермському таборі № 36, Лук’яненко брав участь майже в усіх таборових акціях — захисті прав політв’язнів, у голодівках і страйках протесту. Він постійно користується великим авторитетом. Другий раз Лук’яненко скерований у Волод. тюрму 28 червня 1974 р. (разом з Сімасом Кудіркою і Давидом Чорноґлазом — за участь у страйку протесту, що вибухнув після побиття ув’язненого Степана Сапеляка капітаном Мелентієм).
На суді, що вирішував питання про «зміну режиму утримування», Лук’яненко поставив питання:
— Чи думає суд вирішувати це питання по суті, а чи має намір прийняти на віру твердження адміністрації табору?
(Про переведення Лук’яненка й інших у тюрму
