відвідати разом зі мною кілька виправних установ, переповнених радянськими людьми. Звичайно, в буквальному розумінні Ви не захочете здійснити такого екскурсу і не зможете. Це зрозуміло. Та є інший спосіб пізнання дійсности — сила уяви. Отже, звертаюся до Вашої уяви.
Уявіть, Леоніде Іллічу, що якась містична надвипадковість вихопила Вас із крісла голови партії й держави та як в’язня кинула за стіни «Лук’янівки», або, як її офіційно називають, СІЗО при Київському облвиконкомі. Уявили? Чудово! Я знав, що Вам властива художня уява. І все ж не дозволяйте уяві перевтілити себе в справжнього кримінальника. Пам’ятайте, що Ви — інтелігентна і шляхетна людина, яка потрапила до цього світу тільки через випадковість. Сподіваюся, Ви мене розумієте. Для більшої правдоподібности Вам треба на час нашого екскурсу забути про те, що Ви займаєте таку високу посаду в радянському суспільстві, інакше може виникнути клопіт, і ми передчасно потрапимо до господарства професора Ліфшиця. А ще Вам треба вигадати фіктивні анкетні дані. Про кримінальну справу вже подбають слідчі органи. Була б людина — справа знайдеться.
І ось ми — в Лук’янівці... Страшно? Не бійтеся. Тюрма — як тюрма. Тут і замки, і грати — до того ж, подвійні, і тюремники. Десь я читав, що є «заводиавтомати» без робітників. Я можу це уявити. А ось тюрму без наглядача — даруйте! Бракує фантазії.
Щоправда, СІЗО має свої вдосконалення (автоматичні замки, сигналізація), це ми незабаром побачимо, проте це зовсім не перешкоджає СІЗО лишатися тюрмою і виконувати свої функції. Отже, починається наша тюремна «одіссея», чи, якщо хочете — подорож колами «Дантового пекла». Ролю наглядачів тут виконують працівники МВС і, звичайно, вони зовсім не схожі на «чортів», створених уявою геніяльного італійця. Хоча, як ми побачимо далі, зла в них більше ніж досить.
