Або судять, як Достоєвського й Короленка, Данієля й Синявського.
Їх убивають, як Пушкіна й Лєрмонтова, Ґумільова й Мандельштама, Бабеля й Артема Веселого.
Виганяють, засилають, але перше наліплюють на них ярлики ворогів народу, агентів закордонних спецслужб, морально розкладених і політично безграмотних.
Як сказав чудовий російський письменник Михаїх Булгаков словами одного із своїх героїв: «Рукописи не горять!» З одного боку — наддержава, з усіма властивими їй атрибутами насильства ідеології і пропаганди. З другого — всього декілька листків паперу, а кінець поєдинку передрішений — книга завжди перемагає!
В найстрашніші часи люди схоронять, збережуть, ризикуючи свободою, а інколи й життям, хоч один екземпляр книги, і вона знов оживе, її будуть переписувати, передавати з пам’яті, але вона все одно виживе, тому що в книзі, яку бережуть, є вічні, невмирущі і завжди дорогі й бажані людям істина, добро і краса.
Люди, що люблять книги, не ділять їх на офіційні й самвидані. Для них межа між добрими й поганими книгами проходить не тут, а поміж істиною й брехнею, добром і злом, красою й потворністю.
Наша історія уже не раз виявляла, що ті книги, які ще вчора оголошували антирадянськими й ідейно шкідливими, сьогодні уже їх видають. Така доля книг -Ремізона й Пільняка, Ахматової і Цвєтаєвої, Бабеля й Мандельштама, Булгакова й Артема Веселого та багатьох інших. Така ж доля чекає книги й рукописи, що лежать сьогодні на судовому столі як речові докази. Всі ці книги й імена їхніх авторів завжди будуть пам’ятати люди з любов’ю і вдячністю.
Люди, що люблять і бережуть книги, виступають, таким чином, проти насильства й брехні, яких ще так
