снити той факт, що при веденні попереднього слідства порушено 29 статтей Процесуального закону?
Прокурор у своїй обвинувальній промові замінив докази моєї вини довгим оповіданням про великі успіхи нашої країни і підступи імперіялістів.
З другого боку, я хочу сказати про дещо протилежне. З самого початку як слідство, так і суд були поставлені в безвихідне становище: в наслідок специфічної будови нашої держави і свого службового становища, вони зобов’язані діяти в руслі політичної лінії комуністичної партії, яка, за моїм глибоким переконанням, потребує серйозної критики.
Сьогодні знову перед судом стали книги. В кожну з них автор уклав частину своєї душі, досвіду, життя і бажав тільки одного — віддати книгу людям. Отже, судять не тільки книги, але й їх авторів, видавців і читачів.
Історію людства можна розглядати як історію ставлення людини й суспільства до книги. В усі часи були люди, що любили книгу, і люди, що ненавиділи і нищили книгу. Людина, що знищила хоч би одну книгу, не може себе оправдати тим, що вона прочитала і поставила до себе на полицю тисячі книг. Вона все одно залишається катом книги.
Історія наводить приклади двох типів нетерпимого ставлення до книги. Перший — це відкрите, явне палення книг на площах, як це було в часи інквізиції й фашизму. Другий — тиха, таємна, лицемірна заборона й вилучення книг. І тільки в крайньому разі — віддавання книги закритому судові, як сьогодні. Поміж цими типами нищення є деяка різниця, але для людини, що любить книгу, вона не суттєва.
Але якщо ставлення до книг при їхньому цищенні й відрізняється чимсь, то ставлення до авторів завжди і всюди однакове.
Їх оголошують божевільними, як Радіщева й Чаадаева, Наума Коржавіна й Жореса Медведева.
