ської академії в Подєбрадах, згодом — голова Союзу українських інженерівемігрантів. Секретарем семінару був інженер Євген Ґловінський, який походив з Київщини, під час Першої світової війни був старшиною артилерії російської армії, після революції перейшов до українського війська, 1922 року після інтернування виїхав до Чехословаччини, де закінчив Українську господарську академію. 1930 року Євген Ґловінський переїхав до Варшави, де, паралельно з працею в Інституті, став одним із засновників (а з 1938 року головою) Спілки українських інженерів в Польщі і Союзу українських інженерів-емігрантів.
Підставою праці семінару була система рефератів. Спочатку реферат надсилали до Праги професорові В. Садовському, який повертав його з зауваженнями й коментарями, потім відбувалася дискусія, після чого головуючий на засіданні підбивав підсумки і зачитував відгук керівника семінару. За 1930–1939 роки відбулося 53 засідання семінару, більшість з яких зосереджувалися на питаннях економічного розвитку Радянського Союзу, порушувалися також проблеми грошової системи СРСР, розвитку радянського залізничного транспорту, кам’яновугільної промисловості, стаханівського руху, колгоспного господарства, податкової системи й лісівництва тощо[1]. Лише декілька семінарів стосувалося економічних проблем інших країн. Зокрема, 1937 року Євген Ґловінський виступив з рефератом «Методологічні уваги до проблем фінансової експлуатації», у 1938 році професор Іван Шовгенів говорив про сучасну організацію земельного господарства Італії, а Іван Липовецький — про економічну експансію Німеччини на південний схід Європи[2].
Дві комісії Інституту — правнича та історії літератури — діяли лише у 1930–1935 рр., і після виконання своїх завдань припинили існування. До правничої комісії під керівництвом П. Сулятицького й Г. Лазаревського входили Е. Галаневич, В. Завадський, С. Іванович, І. Інозарський, П. Кукловський, М. Миронович і В. Соловій. Комісія опрацювала та проаналізувала офіційні радянські правові норми: судоустрій, адміністративний, кримінальний і цивільний кодекси, кодекси виправної праці й сімейного права.
Комісія історії літератури під керівництвом професора Романа Смаль-Стоцького, починаючи з 1934 р., видавала зібрання творів Тараса Шевченка у шістнадцяти томах. Спеціальна увага приділялася написанню ґрунтовних коментарів і розвідок до кожного шевченкового твору. У виконанні цього проекту Інститут вийшов за межі варшавського академічного середовища, провівши дві розширені наради: у Львові (під проводом професора Василя Сімовича, за участю І. Брика, М. Возняка, В. Дорошенка, І. Кревецького, В. Щурата) та в Празі (під проводом професора Валентина Садовського, за участю Д. Антоновича, Л. Білецького, П. Богацького, О. Бочковського, Д. Дорошенка, В. Сапицького, С. Сірополка, М. Славинського, С. Смаль-Стоцького). Була створена спеціальна редакційна комісія під проводом Олександра Лотоцького у складі професора Василя Біднова й шевченкознавця Павла Зайцева.
Листування в справі підготовки зібрання творів Шевченка засвідчило вимогливість редакційної політики, що навіть стала приводом до кількох конфліктів.
