вияснити, чи представляли Хмельницький і козацька еліта загальнонаціональні та загальнодержавні інтереси. Як висловився Грушевський: «А з тим Хмельниччина — чи се бодай хоч у якійсь мірі національна епопея, якою вона малювалася на протягу століть українській старшині, українській інтелігенції і навіть народним масам?»[1].
Поставивши це питання, Грушевський звернувся до оцінки Хмельницького. Хоча всі погоджувались із великим значенням гетьмана, Грушевський твердив, що досі не зроблено критичного аналізу доречності цього означення. Це було легковаження численними студіями про Хмельницького, підготовлених Липинським та іншими у двадцятих-тридцятих роках двадцятого століття. Грушевський вважав, що ці студії знаходились все ще під впливом традиційного культу Хмельницького. У той же час, роблячи свої критичні зауваги, він відкинув заяву Липинського, що лише сама українська нація зможе дати повну характеристику Хмельницькому, коли вона візьме на себе завдання національного визволення і побудови держави[2].
Відразу Грушевський відзначив, що, згідно з його новою точкою зору, Хмельницький не виділявся серед своїх сучасників здібностями та впливом. Щобільше, історик мав намір використати наступну заяву гетьмана Миколая Потоцького як епіграф до тому: «Чи у них оден Хмельницький? тисячами б їх рахувати треба, одного сьогодні стратять, на його місце виберуть іншого ще здібнішого й справнішого»[3]. Грушевський заявляв, що епіграф міг би висловити його високу оцінку революційної української маси, але він не використав його, тому що це могло бути витлумачено як спроба применшити репутацію Хмельницького. Він наполягав на тому, що у нього такого бажання не було. Пізніше він заявив: «Я не хочу зменшувати індивідуальности Хмельницького, ні трохи»[4], і ще далі: «Повторюю, тим не хочу понизити Хмельницького»[5]. Чим більше він протестував, тим ясніше ставало, що саме це він і робить.
Перш ніж приступити до викладу своєї оцінки Хмельницького, Грушевський навів висловлені перед тим думки інших істориків, в першу чергу характеристику Людвіка Кубали (1838–1918), що з’явилася в 1910 році. Кубала найкраще знаний за його роботами 1880-х років про війни Речі Посполитої у сімнадцятому столітті, які письменник Генрік Сенкевич використав як основу для своєї трилогії, в якій перший том був «Ogniem i mieczem» («Вогнем і мечем»)[6]. Наприкінці свого життя, однак, Кубала звернувся до конфліктів кінця 1650-х років і (на відміну від Сенкевича) несподівано почав розглядати Хмель-
- ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. ІХ. — Пол. ІІ. — С. 1483; у англомовному виданні: Hrushevsky M. History. — Vol. 9. — Bk. 2. — Pt. 2. — P. 412.
- ↑ Україна на переломі // Липинський В. Твори. Т. 3. — С. 137.
- ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. ІХ. — Пол. ІІ. — С. 1486; у англомовному виданні: Hrushevsky M. History. — Vol. 9. — Bk. 2. — Pt. 2. — P. 415.
- ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. ІХ. — Пол. ІІ. — С. 1496; у англомовному виданні: Hrushevsky M. History. — Vol. 9. — Bk. 2. — Pt. 2. — P. 425.
- ↑ Грушевський М. Історія України-Руси. — Т. ІХ. — Пол. ІІ. — С. 1507; у англомовному виданні: Hrushevsky M. History. — Vol. 9. — Bk. 2. — Pt. 2. — P. 436.
- ↑ Про Кубала див. Romek Zbigniew. Ludwik Kubala (1838–1918) // Złota księga historiografii lwowskiej XIX i XX wieku. — S. 157–180; порівн.: Basarab J. Pereiaslav 1654. — S. 118–123.
