навіть далекі від "історичного інтересу" або фізикоматематичних "обзервацій" на кшталт визначення довжини меридіану поточні потреби цивільної та військової адміністрації в величезній Росії мусили задовольнятися завдяки збиранню та оновленню інформації про власні ресурси і можливості. Вузькі функції і недостатні інтелектуальні сили фіскальних відомств, міністерства внутрішніх справ або ж Корпусу військових картографів потребували значного академічного підкріплення, розробки відповідної методології досліджень та коректного збирання та опрацювання інформації. Таке, поміж з іншими, завдання мусило виконувати Російське географічне товариство, затверджене Миколою І у 1845 р. (а з 1849 – "імператорське").
Ця спільнота учених виникла завдяки ініціативі наставника великого князя Константина Миколайовича адмірала Федора Літке та двох учених – Фердинанда Врангеля та Карла фон Бера. Підтримали ініціативу і міністр просвіти граф С.Уваров (відомий своєю славнозвісною "тріадою" – "православ'я, самодержав'я, народність"), і міністр внутрішніх справ Л.Перовський. Товариство було складовою адміністративного апарату імперії і мусило давати раду у її науковому "просторовому самопізнанні" як імперії та народу, надавати міжнародній академічній спільноті перевірену інформацію про Росію. Щоправда, як це трапляється на політично ковзких наукових напрямках, діяльність Товариства стала пов'язаною з низкою ідеологічних суперечок на тлі саме етнографії.
На кінець 1840-х рр. в лавах Товариства утворилося дві "фракції" – умовно "німецька" і "російська". Перша об'єднувала його провідників-фундаторів, учених та офіцерів німецького походження, і контролювала керівні органи та загально-географічний напрям роботи. Вона сприймала діяльність Товариства суто академічно, мало чим відмінно від дотеперішньої практики Академії наук. Метою ж етнографії, на їхню думку, мало бути вивчення величезних обширів та численних підданих народів імперії. Друга,
