Втім, одночасно, початкова залежність петровської російської картографії від західноєвропейських зразків позначилася на тому, що на межі XVII–XVIII ст. вперше (але вкрай ненадовго – хіба що один раз) на російську карту втрапляє "Україна Козацкая Страна" (саме так!). Співіснують на цій карті і "Царство Московское или Российское", і "Рωссиа Черная" в Галичині та Холмщині. Поява тут України продиктована тим, що ця карта була перекладом французької карти Ґійома Сансона, на якій був підпис, успадкований від Боплана. Надалі ж "Україна" вже не з'явиться знову, замінена на офіційно прийнятнішу для держави, що нещодавно почала назватися "Росія", – "Малоросію".
Звісно, що термін "Мала Русь", який у XVII–XVIII ст. трансформувався у "Малоросію", нам відомий здавна – з XІV ст. (епізод, пов'язаний з утворенням Галицької митрополії паралельно із перебуванням у Москві київського митрополита). Проте якогось географічного та політикоправового змісту "Малоросія" набула лише в контексті стосунків українських гетьманів та церковних ієрархів з московськими установами після 1654 р. Використовувалася ця назва як синонім земель Війська Запорозького (Гетьманщини) та України-Наддніпрянщини в офіційному листуванні і була відсутньою у буденному вжитку. Останнє не є випадковим, адже й саме слово "Росія" було урочистим елінізованим (грецьким) синонімом "Русі" (або ж широкого ареалу руського православ'я) і було, відповідно, поширеним в колах церковної ученості. До другої половини XVII ст. воно не відносилося до земель Московської держави, і тому ми не знайдемо якоїсь помилки у вітаннях спудеїв Київського колегіуму до Богдана Хмельницького у 1648 р.: "З тобою, Богдане, Росія на ноги встала". У вірші малися на увазі Русь-Наддніпрянщина