Ломоносова, "почвенніками" та "західниками" ХІХ століття, науковцями та профанаторами часів сталінізму,
українськими та російськими "гіперпатріотами" ХХ і
ХХІ ст. Але карти нам тут, на жаль, не допоможуть.
Втім, була тут іще одна інтрига. "Народ русь" в латинській традиції, на відміну від грецької (яка нам подарує елінізовану назву "Росія") – це ruteni або rutheni. А це збігається із давнім, "класичним" галльським племенем рутенів, центром якого був Сегодунум (нині Родез на півдні Франції). Середньовічна звичка хапатися за усе античне ("авторитетне") змішала обидва народи в уяві багатьох тодішніх авторів і спричинила появу ще одної назви – "Рутенія", яка у геть різних формах буде блукати мапами до ХХ ст. Але згодом, із XV ст., із початком доби розквіту європейської картографії місце Русі буде набагато більш чітко локалізованим: одна, південна, у Прикарпатті, інша, північна, – у Новгородщині. Але потім ім'я "рутени" як аналог "русинів", відмінних від росіян або московитів, – у сенсі або галичан, або закарпатців, або українцівмалоросів загалом, – буде вельми поширеним в картографії: від Австрії і Польщі XVІІІ ст., Німеччини поч. – сер. ХХ ст. до американських, французьких та англійських атласів 1990-х років. Термін "Рутенія" буде застосовуватися і як аналог слова "Русь", відмінний від "Росії", (наприклад: Білорусь – Weiss Ruthenia, а не Weiss Russland на деяких німецьких картах), і як регіональна назва для Закарпаття у французькій та англо-американській картографічній традиції ХХ ст.
Вище ми розглянули середньовічні карти, які подавали схематичне, радше умоглядне бачення Божого світу. Створювалися вони ілюстраторами, які працювали у монастирських скрипторіях, і тому мапи ці відносяться умовно до "християнської середньовічної картографії"
або ж до "монастирських карт". Як ми побачили, бути
