галом, історично на давніх картах спочатку починає згадуватися етнонім (назва народу), а вже потім – похідний
хоронім (назва країни).
Що ж до назви "Русь", то, за А.Чекіним, вона фігурує на англійській Солійській карті ("Карті Генріха Майнцського") межі ХІІ–ХІІІ ст. (Dascia et Russia) біля устя Дунаю, німецькій Ебсторфській карті ХІІІ ст. (Rucia regio), англійських Герефордській карті 1290-х рр. (Dacia. Hec et Rusia), карті Джона Воллінгфордського сер. ХІІІ ст. (Russia поруч із Comannia – країною половців), Ісландській карті сер. ХІІІ ст. (Rusia). Зазвичай ця назва фігурує у перерахуванні східноєвропейських країн, а не народів в одному ряду з Дакією або Угорщиною, Болгарією, Грецією чи Куманією. Найдокладніше (хоч і плутано), як ми вже згадували, вона зображена на Ебсторфській карті. Фактично західноєвропейська картографія лише у ХІІІ ст. "пропускає" Русь на карту світу, у той час, коли вона вже не становила якоїсь державної цілісності, а її назва, яка раніше торкалася переважно Середнього Придніпров'я, починає приживатися по периферії – на заході, а потім на півночі. Характерно й те, що з'являється вона лише на північноєвропейських картах – в Англії, Нижній Саксонії та Ісландії. Імовірно, це відголоси далеких комунікацій вікінгів-варягів.
Постає питання, чому ж Русь одразу "випливає" як назва країни, а не народу? Адже закінчення на "-ia" у латині позначає країну. Відповісти складно, адже можливо
на ХІІІ ст. вже було запізно фіксувати назву народу, бо тоді Русь вже була доволі давньою державою із осередком у Києві. Як "народ" рання "Русь" становить для істориків досі відносну загадку щодо своєї "національності" і походження. Точніше, є "предметом дискусій". Сперечаються між собою прихильники північного (балто-скандинавського) та південного (територіально українського) походження назви. Колись це звалося "норманісти" та "антинорманісти", і повторювалось за кожного етапу ідеологічних суперечок: між "німцями" та "росіянами" часів
