Тв.: Россия и мир. — Пгд., 1923; «Фрам» в Полярном море. — М., 1956; Собрание сочинений. — М., 1970, т. 1-3; В страну будущего. Великий Северный путь из Европы в Сибирь через Карское море. — Красноярск, 1982.
Літ.: Отчет Центральной комиссии по борьбе с последствиями голода при ВУЦИК. — Харьков, 1923; Кисельов В.І. З історії організації та діяльності інтернаціональних (іммігрантських) сільськогосподарських колективів на Україні // УІЖ, 1965, № 9; Нансен-Хайер П. Книга об отце. — Л., 1986; Пасецкий В.М. Фритьоф Нансен. 1861–1930. — М., 1986; Шеклтон Е. Фритьоф Нансен — исследователь. — М., 1986; Мовчан О.М. Іноземна допомога голодуючим України в 1921–1923 рр. // УІЖ, 1989, № 10; Эгель-Хегге П. Фритьоф Нансен: одна только воля. — М., 2006.
М.М. Варварцев.
НАПОЛЕОН І Бонапарт (Napoléon Bonaparte; 15.08.1769, Аяччо, о. Корсика — 05.05.1821, о. Св. Єлени) — французький державний діяч, полководець, 1-й консул Французької Республіки (1799–1804), імператор Франції (1804–14, 1815). Схвально зустрів Французьку революцію кінця 18 століття. 1796–97 командував армією у війні проти Австрії і П’ємонту, продемонструвавши свій талант воєначальника, а також політика у здобутті союзників серед антифеодальних сил Габсбурзької імперії та національно-визвольного руху Італії. 1799 вчинив державний переворот у Франції. 1804 проголосив її імперією, а себе імператором. Переможні війни Н. І створили йому славу рішучої й владної особистості, з волею якої мали рахуватися монархи інших країн. За його імператорства в підпорядкуванні Франції опинилася більша частина Західної і Центральної Європи. Домагаючись політичної та економічної гегемонії на континенті, Н. І надавав особливої ваги поборюванню свого головного суперника на Сході — Російської імперії, проти якої розпочав 1812 війну. Проте вторгнення його «Великої армії» на російські терени обернулося крахом для всієї системи наполеонівського панування в Європі. 16–19 жовтня 1813 Н. І зазнав поразки в «битві народів» під Лейпцігом. 6 квітня 1814 зрікся престолу, але 1815, повернувшись до Парижа, відновив імператорську владу, від якої вдруге відмовився після поразки в битві при Ватерлоо 22 червня 1815.
У своїй зовнішній політиці і військовій стратегії в Східній Європі Н. І відводив важливе місце українському питанню. За його розпорядженнями дипломатичні представництва Франції за кордоном збирали відомості про політичне становище в Україні, її військові — козацькі традиції, історичні відносини з Росією та ін. сусідніми країнами. На замовлення Н. І готувалися і видавалися дослідницькі праці, де йшлося про Україну, —
