Сторінка:Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6 (2016).pdf/6

Н. зробив на великій частині земної кулі довкола Північного полюсу під час трирічного (1893–1896) льодового походу на кораблі «Фрам». 1897 отримав посаду професора в університеті Крістіанії, наступного року обраний почесним членом Петербурзької АН. У 1900, 1910, 1914 здійснив нові експедиції в Льодовитому океані та прилеглих північних землях. Від 1902 керував у Крістіанії центральною лабораторією Міжнародної ради з вивчення морів. З набуттям Норвегією державної самостійності після розриву унії з Швецією (1905) Н. перейшов на дипломатичну роботу, був послом у Великій Британії 1906–1908. Після закінчення Першої світової війни очолив Норвезьку спілку зі створення Ліги Націй, зосередивши свої зусилля на миротворчій і гуманітарній праці. 1919 Н. вимагав припинення державами Антанти збройної інтервенції проти утворених на теренах колишньої Російської імперії радянських республік. 1920–1922 — член делегації Норвегії у Лізі Націй, де у листопаді 1920 виступив за прийняття до Ліги Української Народної Республіки. Обраний верховним комісаром Ліги Націй у справах військовополонених, займався поверненням їх на батьківщину, а також біженців та емігрантів, у т.ч. українців. З ініціативи Н. було організовано видачу посвідчень за його підписом («паспортів Н») підданим держав, які припинили своє існування, що уможливило перебування їх у 52 країнах світу згідно з міжнародною угодою, укладеною 1922. Обійнявши в Лізі Націй нову посаду — верховного комісара з питання допомоги голодуючим у радянській Росії і наштовхнувшись на небажання західних держав взяти участь у цій кампанії з політичних причин, Н. звернувся за підтримкою до світової громадськості. У серпні 1921 на міжнародній конференції в Женеві був обраний головою європейського комітету допомоги голодуючим у РСФРР, який об’єднав комітети Червоного Хреста й доброчинні товариства різних країн. Від початку 1922 комітет Н. поширив свою діяльність в Україні, уклавши договір з урядом УСРР. Станом на середину 1923 представництво Н. в Україні передало для розподілу серед голодуючих понад 12,1 млн. пайків, десятки тонн медикаментів, одягу тощо, відкрило пункти для харчування дітей. Забезпеченням діячів науки і культури переймалася окрема організація — «Допомога Нансена інтелектуалам». У січні 1923 Н. прибув до Харкова, де вів перемовини з урядом УСРР щодо свого плану господарської відбудови уражених голодом районів й участі в боротьбі з наслідками лиха. Для створення першого виробничого осередку — сільськогосподарської дослідної станції у с. Михайлівка Запорізької губернії (нині — області) виділив кошти з особистих збережень та Нобелівської премії миру, присудженої йому 1922 за видатний вклад у гуманітарну діяльність. Ім’я і діяльність Н. — гуманіста і вченого — набули широкої популярності в Україні. Його заслуги перед Україною відзначило 1923 Українське товариство Червоного Хреста, обравши своїм почесним членом.