гарським орденом Георгія Димитрова, а за величезний внесок у зміцнення чехословацько-радянської дружби уряд СРСР нагородив його двома орденами Леніна, його іменем названа одна з площ Москви.
Тв.: Бедржих Сметана / Пер. з чешского. — Прага, 1924; Борьба украинцев Буковины за свою национальную независимость // Вестник АН СССР, 1940, № 11/12; История Закарпатской Руси до ХІV столетия // Известия АН СССР: Серия истории и философии, 1945, № 4; История чешского народа / Пер. с чешского. — М., 1952, т. 1: Чехия в древнейшие времена; Алоис Ирасек: (биогр. очерк) / Пер. с чешского. — Прага, 1952; Статьи об искусстве / Пер. с чешского. — Л.–М., 1960; Избранные труды / Пер. с чешского. — М., 1960.
Літ.: Bibliografie díla Zdeňka Nejedlého. — Praha, 1959; Зденек Неедлы — выдающийся общественный деятель и ученый. — М., 1964; Гундоров А. Памяти большого друга Советского Союза // Советское славяноведение, 1968, № 1; Віднянський С.В. Один з основоположників марксистської історіографії в ЧССР (До 100-річчя з дня народження З. Неєдлого // УІЖ, 1978, № 2; Мельникова И.Н. Неедлы и Украина // Украина во взаимосвязях славянских народов (К ІХ Международному съезду славистов). Сборник научных трудов. — К., 1983.
С.В. Віднянський.
НЕМ’ЄР Луїс (Людвік Бернштейн вель Неміровський, Namier Lewis Bernstein; 27.06.1888, м. Воля Окжейська в підрос. Польщі — 19.08.1960, Велика Британія) — британський історик і громадський діяч. Дійсний член Британської академії (1944), почесний член Балліольського коледжу (1948), почесний д-р Оксфорда і Кембриджа, володар рицарського звання (1952). Народився в сім’ї полонізованих євреїв. 1890 разом із сім’єю переїхав до Східної Галичини. Виростаючи в українському оточенні, Н. перейнявся симпатією до гнобленого польською шляхтою українського населення, чиє становище нагадувало йому долю євреїв. Навчався у Львові, Лозанні, Лондонській школі економіки і Балліольському коледжі Оксфорда. 1913 змінив прізвище і прийняв британське громадянство. У роки Першої світової війни інформував британське міністерство закордонних справ про міжнаціональні проблеми в АвстроУгорщині, обстоював реконструкцію Центральної і Східної Європи за національною ознакою. Виступав проти відновлення Польської держави в кордонах 1772, захищаючи право українців Сх. Галичини на самовизначення. Під час Паризької мирної конференції 1919–1920 виступав як неофіційний експерт британської делегації з питань Сх. Галичини, обґрунтував етнічні підстави українсько-польського розмежування, що лягли в основу «Керзона лінії». Після звільнення з державної служби 1920 на
