Сторінка:Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6 (2016).pdf/15

«Советская Украина» за 11 вересня 1942 була надрукована його велика стаття «Чехи і українці» про традиції багатовікової дружби між двома слов’янськими народами та їх братній союз у боротьбі проти спільного ворога — нацизму. Восени 1943 — восени 1944 він тричі зустрічався з воїнами Чехословацької бригади (корпусу): напередодні його участі у визволенні Києва, поблизу Чернівців і перед Карпато-Дуклінською операцією. За свідченням командира Чехословацького армійського корпусу генерала Л. Свободи, лекції та бесіди Н., що містили вагомі історичні, політичні й національно-культурні аргументи, сприяли морально-політичному вихованню воїнів, серед яких було чимало українців, зокрема закарпатців, і сприяли їх підготовці до бойових дій на фронті. У березні 1945 разом з іншими членами сформованого тимчасового уряду Національного фронту Н. виїхав із Москви через Україну на визволену територію Чехословаччини і до кінця свого життя працював на відповідальних державних і громадсько-політичних посадах: міністра шкіл і народної освіти (1945–1946), міністра праці і соціального забезпечення (1946–1948), міністра шкіл, наук і мистецтв (1948–1953), заступника прем’єрміністра (1953) і міністра ЧССР без портфеля (1953–1962). Одночасно з 1945 він був депутатом Національних зборів (парламенту) Чехословаччини, з 1946 — членом ЦК і президії ЦК КПЧ, головою Союзу чехословацько-радянської дружби і Слов’янського комітету Чехословаччини, членом Чехословацького комітету захисту миру, президентом Чехословацької академії наук і професором Празького університету. Зокрема, за його ініціативою чехословацький уряд у перші повоєнні роки передав Радянському Союзу твори мистецтва, рідкісні видання, літературні пам’ятки та інші культурні цінності, що були вивезені гітлерівцями із СРСР, у тому числі з культурних установ України, і опинилися на території Чехословаччини, а також архіви російської та української міжвоєнної еміграції. Незважаючи на величезну зайнятість державними та громадськими справами, Н. працював над багатотомною історією свого народу. На жаль, цей задум йому не судилося повністю здійснити, але вже перший том «Історії чеського народу» був відзначений Державною премією ЧССР. Виступаючи 17 вересня 1959 на ІІІ з’їзді чехословацьких істориків, Н. звернувся до нового покоління дослідників із закликом, який став своєрідним заповітом ученого: «Не дивіться на минуле як на самоціль у будь-якому розумінні. Минуле є минуле. Оживляти труп — не мета науки. Істинна наука створює цінності, якщо це справжня наука… У цьому розумінні я вже давно сформулював своє ставлення до історії: мене перш за все цікавить історія майбутнього. Так, історія майбутнього». Невтомна праця вченого, державного і громадського діяча дістала широке визнання як у Чехословаччині, так і в інших країнах. Н. був нагороджений трьома орденами К. Готвальда, орденом Республіки, бол-