Сторінка:Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 6 (2016).pdf/14

окремих союзних республіках, у тому числі і в Україні. Зокрема, березневе число журналу за 1939 було повністю присвячене Т.Г. Шевченку з нагоди 125-літнього ювілею українського поета. Ставлення самого Н. до Шевченка як великого мислителя, художника, полум'яного пропагандиста ідей братерства і дружби слов'янських народів і незламного борця за свободу знайшло найбільш яскраве відбиття у ґрунтовній редакційній статті вченого «Тарас Шевченко», в якій наголошувалось: «Знати Шевченка означає знати Україну». Н. добре знав і любив Україну, виявляв інтерес до історії українського народу, його багатої національної культури, підтримував творчі контакти з багатьма діячами української науки і культури (П. Тичиною, К. Студинським, І. Микитенком, О. Корнійчуком, М. Рильським, М. Бажаном, В. Вернадським, О. Богомольцем, О. Палладіним, В. Філатовим). Про це свідчить і низка його наукових робіт з історії України — «Українці», «Українське питання», «Довбуш», «Начерк про українську народну пісню», «Короткий нарис історії Карпатської України». У міжвоєнні роки Н. неодноразово відвідував СРСР, у тому числі Україну, зокрема, брав участь у святкуванні 200-річчя Академії наук СРСР (1925) і десятиліття жовтневої соціалістичної революції (1927), відвідав постановку опери І. Дзержинського «Тихий Дон» (Ленінград, 1936), українську прем'єру опери Б. Сметани «Продана наречена», а також Тижні чехословацької культури в Києві (1937). У роки Другої світової війни Радянський Союз, зокрема Москва, стали на шість років другим домом для Н. Після окупації Чехословаччини Німеччиною йому за допомогою радянського посольства в Празі вдалося на початку квітня 1945 таємно виїхати до СРСР, де він активно включився в наукове, культурне і громадсько-політичне життя. Зокрема, працюючи в Інституті історії АН СРСР і Московському університеті, він приділяв особливу увагу дослідженню російсько-чеських зв'язків, насамперед зв'язків гуситів із російським і українським народами й російсько-чеських революційних зв'язків у роки трьох російських революцій. У радянських наукових виданнях були також опубліковані окремі його дослідження з історії Західної України, Буковини і Закарпатської Русі-України. Разом з відомими радянськими істориками Б. Грековим, В. Пічетою, М. Тихомировим, М. Державіним та іншими закладав основи слов'янознавства, виховував кадри славістів, активно пропагував історичні знання серед населення. Водночас Н. брав участь у громадсько-політичному житті чехословацької еміграції у СРСР, зокрема в роботі керівництва КПЧ, що перебувало під час війни в Москві, з організації боротьби поневолених народів проти гітлерівських загарбників і створення на території СРСР чехословацьких військових частин, у діяльності Всеслов'янського комітету (віце-голова) та інших антифашистських організацій, виступав на радіо і як публіцист у пресі та перед громадськістю. Зокрема, в газеті