доручення Г. Орлика. 1754 разом з Ф. Мировичем переїхав до Кримського ханату з таємною місією від короля Речі Посполитої — для організації антиросійської коаліції.
Літ.: Костомаров Н. Руина. Мазепа. Мазепинцы. — К., 1994; Кресін О.В. Мазепинці. — К., 1994; Путро О. З історії зв’язків запорозького козацтва з українською політичною еміграцією (середина ХVIII ст.). В кн.: Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості. — К., 1997; Путро О.І. З історії першої української політичної еміграції (за архівними джерелами XVIII ст.) // Северянський літопис, 1998, № 5; Павленко С. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. — К., 2004.
О.В. Кресін.
НЕВРЛИЙ (Nevrlý) Микола (н. 15.11.1916, Ростов-на-Дону) — філолог-славіст, літературознавець і публіцист. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, іноземний член НАН України (2003). Народився в чесько-українській сім’ї. Жив з родиною у Томаківці, Червонограді, Полтаві, Харкові та ін. містах України. 1933 разом з батьками реемігрував до Чехословаччини: жив спершу в Закарпатті, а пізніше — в Чехії і Словаччині. Під час Другої світової війни навчався в німецькому Празькому університеті та паралельно — в Українському вільному університеті в Празі, які закінчив 1945. Брав участь в оунівських похідних групах, у празькому повстанні проти німців. Після захисту 1950 дисертації зі славістики в Брненському університеті і до виходу на пенсію працював науковим співробітником Інституту світової літератури Словацької АН у Братиславі. Дослідник історії української літератури, українсько-чеських, українсько-словацьких й українсько-угорських літературних зв’язків. Автор понад 200 наукових і науково-популярних публікацій українською, чеською, словацькою, польською, угорською і німецькою мовами, переважна більшість з яких присвячена історії української літератури, зокрема творчості Т. Шевченка, І. Франка, Марка Вовчка, М. Коцюбинського, О. Кобилянської, Лесі Українки, В. Стефаника, П. Мирного, П. Тичини, О. Корнійчука, В. Сосюри та ін. (автор вступних статей до чеських і словацьких видань їхніх творів). Дослідник української авангардної поезії 1920–30-х рр. та один із піонерів у дослідженні життя й творчості діячів української культури з числа міжвоєнної еміграції у Чехословаччині, зокрема поетів т. зв. празької школи: О. Олеся, Б.-І. Антонича, О. Ольжича, Є. Маланюка, Д. Фальківського, У. Самчука та ін., укладач їхньої антології («Муза любові й боротьби», 1994). Науковий редактор «Словацько-українського словника» П. Бунганича (Братислава, 1985).
