Сторінка:Україна в міжнародних відносинах. Енциклопедичний словник-довідник. Випуск 3 (2012).pdf/92

українців (Мараморощина, Південна Буковина, Банат, Добруджа тощо), новий режим упроваджував посилену політику денаціоналізації українського етносу. Так, були проведені арешти серед українських священиків, учителів, селян, встановлено жорсткий контроль і поліційний нагляд за «підозрілими» особами, здійснювався масовий процес усунення місцевих українців із займаних ними посад при Австро-Угорській імперії у таких регіонах, як Буковина, Мараморощина та Банат, а також при царської Росії — у Бессарабії, та їх груба заміна новоприбулими фахівцями з Румунії. Конкретними ознаками політики румунізації нового окупаційного режиму в місцях компактного проживання етнічних українців стали такі процеси та явища: уведення десятирічного (1918–1928) військового стану на Буковині та у Бессарабії, що паралізувало можливість будь-якої діяльності щодо підтримки та розвитку української національної ідентичності в цих регіонах; поява у громадських місцях, державних установах, судах, навчальних закладах і на вулицях міст і сіл написів «Vorbiţi numai româneşte» («Розмовляйте лише румунською мовою») з одночасним впровадженням румунськими властями системи каральних заходів стосовно тих українців, які мали сміливість користуватися рідною мовою; різке переведення всієї системи оформлення документації на румунську мову та введення цієї мови як єдиної офіційної в усіх органах влади та в установах; ліквідація колишньої мережі періодики, у тому числі й україномовних друкованих видань, та заснування нових, виключно румунських засобів масової інформації; призначення в українських парафіях румунських священиків та впровадження церковної служби лише румунською мовою; перейменування географічних назв українських населених пунктів на суто румунські або румунізація назв українських міст і сіл, насильницьке нав'язування українцям румунських прізвищ та імен з метою зміни етнічного складу населення окупованих територій; ліквідація існуючої за часів Австро-Угорської імперії системи українських початкових шкіл, гімназій та ліцеїв, їх заміна румунськими навчальними закладами, а також позбавлення, наприклад, українців з Буковини можливості навчатися у Чернівецькому університеті. Про суцільну румунізацію цього колись престижного вищого навчального закладу європейського рівня свідчить і факт закриття у 1923 діючої при Австро-Угорщині кафедри україністики. Крім цього, вже 1920 на Півночі Буковини було закрито 84 українські школи, а станом на 1927 таких узагалі не існувало. Були також закриті українські гімназії у містах Чернівці, Кіцмань, Вижниця тощо. Вчителів-українців примусово відправляли на курси румунської мови, а тих, хто не хотів румунізуватися цим шляхом, переводили на роботу у глибинні румунські села старого королівства. Весь потенціал державно-пропагандистського апарату Великої Румунії, її освітньо-виховної системи, церкви, мас-медіа, правоохоронних органів, армії тощо був спрямований на нав'язування політичного, психологічного, етнічного та кон-