рабів. Діяльність колонізаторів неодноразово викликала опір тубільців, найбільші повстання яких відбувалися наприкінці 15 і в другій половині 16 ст.
1876 за участю бельгійців в К. було організовано Міжнародну асоціацію для дослідження й цивілізації Центральної Африки, під прикриттям якої тривала експлуатація природних і людських ресурсів країни. 1884–1885 міжнародна конференція з питань африканських колоній у Берліні визнала короля Бельгії Леопольда II сувереном конголезької території, яка дістала назву «Вільна держава Конго». Доступ до неї здобули також інші держави Європи. 1908 країну офіційно проголошено колонією — «Бельгійське Конго», де розпочалася розробка її корисних копалин. Під час Другої світової війни К. стало важливим джерелом постачання військово-стратегічної сировини (мідь, олово, уран тощо) для США і Великої Британії. У 20–50-х роках 20 ст. широких масштабів в країні набув визвольний рух під гаслом «Конго — для конголезців», створювалися антиколоніальні таємні товариства «людей-леопардів». 1959 національний рух на чолі з П. Лумумбою одержав перемогу на виборах до місцевого парламенту. 30 червня 1960 К. проголошено незалежною державою — Республіка Конго, яка з 1971 називалася Заїр. Від 1997 має нинішню назву.
У квітні 1999 започатковано дипломатичні стосунки між К. і Україною. Економічні і культурні зв'язки між обома країнами сягають часів боротьби конголезького народу за незалежність. У другій пол. 20 ст. студенти з К. набували фахову освіту у вузах України. Сформована на хвилі національно-визвольних змагань молода конголезька література знайшла читачів й в Україні. Серед перших творів незалежного К. став вірш Б. Янгонто «Біля пам'ятника Т.Г. Шевченку» (1967). 1985 у Києві вийшов роман «Новий романс» одного з найбільших письменників країни — А. Лопеса. В українських перекладах також з'явилися твори визначного поета Тропічної Африки Чікаї У Тамсі (1979), поезії Ж.Б. Таті-Лутара, М. Ндебеки. Художні образи К. представлено в українських антологіях «Поезія Африки» (1983), «Заграва» (1989).
Літ.: Daye P. La politique colonial de Leopold II. — Bruxelles, 1918; Cornevin R. Histoire du Congo (Leopoldville). — Paris, 1963; Поезія Африки. — К., 1983; Бушуева Л. Все страны мира. — М., 2009.
М.М. Варварцев.
КОНГРЕСИ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН 1925–1938. Проводилися з ініціативи Німеччини щорічно: 1925–31 — у м. Женева (Швейцарія), 1932 — у м. Відень (Австрія), 1933–38 — у м. Берн (Швейцарія). У центрі конгресів були питання діяльності Ліги Націй щодо захисту національних меншин. Конгреси проходили в умовах різного роду конфліктів між окремими їхніми учасниками, зокрема між німцями та поляками. Після вступу
