обмеження на тоннаж (загальний тоннаж не більше 45 тис. тонн з часом перебування у Чорному морі не більше 21 доби). Під час війни, у якій Туреччина не бере участі, забороняється проходження протоками будь-яких військових кораблів. За К.М. Туреччина отримала право ремілітаризувати протоки. К.М. ліквідувала передбачену Лозаннською конференцією 1922– 1923 міжнародну комісію з чорноморських проток.
У роки Другої світової війни, незважаючи на офіційний нейтралітет Туреччини, флот нацистської Німеччини активно діяв на Чорному морі.
1952 Туреччина стала членом НАТО, внаслідок чого Чорноморський флот СРСР втратив оперативний простір із правом виходу до Середземного моря.
Кожна така морська операція потребувала додаткових узгоджень із Туреччиною. Після розпаду СРСР К.М. безпосередньо стала стосуватися України, яка 1993 домовилася з Росією поділити військові кораблі колишнього Чорноморського флоту СРСР. 1997 вони уклали угоду про оренду баз ЧФ РФ у Криму до 31 травня 2017 (у квітні 2010 цей строк відповідно до Харківських угод продовжено до 2042).
Внаслідок вступу 2007 Болгарії та Румунії до НАТО баланс сил на Чорному морі радикально змінився. Випробуванням для К.М. стала серпнева 2008 російсько-грузинська війна: до берегів Грузії прибули два американських есмінці, що російська сторона кваліфікувала як порушення К.М. У свою чергу Туреччина намагається регулювати не лише проходження протоками військових суден, а й цивільних кораблів, особливо з брудними вантажами, такими, як нафта або добрива. Навесні 2011 Туреччина оголосила про намір побудувати додатковий канал, який поєднає Чорне, Мармурове моря та Егейське море.
Літ.: История дипломатии. — М., 2008; Машевський О.П. Чорноморські протоки у політиці міжнародних союзів. — К., 2010.
А.Ю. Мартинов.
КОНВЕНЦІЯ ПРО ЗАБОРОНУ ВСІХ ФОРМ РАСОВОЇ ДИСКРИМІНАЦІЇ 1965. Прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 21 грудня 1965.
Набула чинності 4 січня 1969, після ратифікації двома третинами держав ООН. Конвенція розвиває норми Загальної декларації прав людини (1948) та Декларації ООН про ліквідацію усіх форм расової дискримінації (1963).
Вона зобов'язує держави-учасниці засуджувати усі прояви расової дискримінації та викорінювати умови їх появи, зокрема, гарантуючи усім громадянам вільний доступ до громадянських, політичних та соціальноекономічних прав. Відповідно до конвенції утворено Комітет ООН з питань ліквідації расової дискримінації, завданням якого є розгляд звітів держав– учасниць про виконання положень цієї конвенції. Також передбачена можливість подачі індивідуальних та колективних звернень. Конвенція була ратифікована Верховної Радою Української РСР 14 квітня 1969.
