хорвати, болгари, македонці, румуни, греки та ін. 1846 до Київської духовної семінарії були відряджені серби М. Іованович (майбутній митрополит Михаїл), С. Срєтенович, В. Ніколаєвич, Д. Нєшич, М. Протич, Г. Миличевич.
Повернувшись до Белграда 1849, Срєтенович і Нєшич обійняли посади професорів богослов'я у тамтешній семінарії. Фонди її бібліотеки формувалися переважно за рахунок книжкових надходжень з Києва.
За переписом 1874 населення К. складалося з представників понад 40 національностей. Згідно з даними за 1897 у місті проживали українці, росіяни, білоруси, євреї, поляки, чехи, серби, болгари, вірмени, греки, молдовани, французи, італійці, німці, фінни та ін. 1914 у К. мешкало 14400 іноземців. У місті діяли австро-угорське, болгарське, грецьке, італійське, перське, чеське ті інші консульства, італійське, грецьке, чеське благодійні товариства, земляцтва іноземців. Упродовж 1906–1908 у К. виходив друкований орган благодійного гуртка «Ян Амос Коменський» — «Руски чех».
1910 засновано журнал «Le Petit Français» (того ж року перейменовано на «Lectures Françaises»), що видавався французькою й російською мовами.
З 1915 виходив друком щомісячник «Чешско-русское единение».
Значення К. як одного з європейських політичних центрів зросло в період Української революції 1917–1921. За Центральної Ради в місті продовжували працювати створені за Російської імперії консульські установи Бельгії, Великої Британії, Греції, Данії, Іспанії, Італії, Норвегії, Португалії, Франції, Швейцарії. У період Гетьманату П. Скоропадського тут були акредитовані дипломатичні представництва країн Четверного союзу, Азербайджану, Вірменії, Греції, Донської області, Кубані, Польщі, Фінляндії, а також консульства Австро-Угорщини, Бельгії, Болгарії, Вірменії, Греції, Грузії, Данії, Італії, Іспанії, Нідерландів, Німеччини, Норвегії, Персії, Португалії, радянської Росії, Туреччини, Фінляндії, Швейцарії, Швеції. У результаті проголошення 22 січня 1919 у К. Акту злуки УНР і ЗУНР було створено загальноукраїнську дипломатичну службу.
1920 у місті встановлено радянську владу. З 1934 К. — столиця УСРР (від 1937 — УРСР). У період Великої вітчизняної війни з липня до вересня 1941 тривала оборона міста від нацистських загарбників. У роки окупації на околиці К. у Бабиному Яру відбувалися масові розстріли євреїв, ромів, українців, росіян, представників інших національностей. 6 листопада 1943 К. був звільнений військами 1-го Українського фронту. В боях за місто відзначилася 1-а Чехословацька бригада під командуванням Героя ЧССР, Героя Радянського Союзу Л. Свободи. За участь у Київській операції звання Героя Радянського Союзу було присвоєно О. Сохору й Р. Тесаржику, а орденів Суворова ІІ ступеня удостоєні всі солдати й офіцери бригади. 1961 К. здобув почесне звання міста-героя.
У повоєнний час розвивалася співпраця з навчальними закладами, науковими установами, підприємствами зарубіжних країн. К. став місцем
