1994; Козловський І.С. Встановлення українсько-польського кордону 1941– 1951 рр. — Львів, 1998.
І.С. Стрикун.
КЕРЧ — місто в Автономній республіці Крим. Розташоване на узбережжі Керченської протоки між Чорним і Азовським морями. Населення 151 тис. осіб (2007).
З античних часів поселення на місці сучасної К. відігравали роль транспортного вузла у торговельних зв'язках між Європою і Азією. У 6 ст.
до н.е. тут виникло місто Пантікапей, засноване греками із середземноморського міста-держави Мілета. У 480–479 до н.е. стає столицею Боспорської держави, а у ранньому середньовіччі перетворюється на форпост Візантії, імператор якої — Юстініан І звів тут фортецю (6 ст.). 10–12 ст. під назвою Корчев місто входить до сфери впливів Київської Русі, але вже 13 ст.
ним опановує військо Золотої Орди, яка в наступному столітті поступилася правами на навколишню територію Генуезькій республіці. 1318 її мореплавці влаштовують тут один з найбільших своїх портів — Черкіо, де ведуть інтенсивні торговельні зносини з азійськими країнами. 1475 місто захопили турки. Назване ними Черзеті, воно залишається ринком работоргівлі й водночас служить стоянкою для османського військового флоту у протистоянні походам українського та донського козацтва.
Під час російсько-турецької війни 1768–1774 К. оволодів загін під командуванням В. Долгорукова (1771). Остаточно відійшла до Російської імперії за Кючук-Кайнарджійським мирним договором 1774. Мешканцями К. в цей час були греки-військовослужбовці (понад 1200 осіб). Цивільне населення зростало за рахунок вихідців із середземноморського Архіпелагу, Румелії, Болгарії, переселення запорозьких козаків, росіян, італійців. 1863 в місті мешкало 10453 особи, 1897 — 33347: росіяни і українці (66%), євреї (12,9%), татари (6,7%), греки (5,3%), поляки (2,6%), італійці (2,4%), німці (0,8%), болгари і турки (по 0,1%) та ін.
Важливою віхою у розвитку К. стало відкриття 1821 торговельного порту за планом підприємця з Генуї Р. Скассі, який цього ж року очолив новостворену адміністративну структуру — «Попечительство керченської та бугазької торгівлі», підпорядковане міністерству закордонних справ Росії.
У перший рік роботи порту його вивізна торгівля сягнула суми понад 265 тис. руб. У зв'язку із зростанням міжнародного торговельного судноплавства в К. відкрилися дипломатичні представництва країн Середземномор'я: 1828 віце-консульство Сардинського королівства, 1830 консульське агентство Франції, 1842 — неаполітанське консульство. У 1870-х рр. тут вже працювали консули 9 зарубіжних держав — Австро-Угорщини, Великої Британії, Греції, Іспанії, Італії, Німеччини, Туреччини, Франції, Швеції, Норвегії.
