що початком новітнього часу має вважатися 1914, тобто рік розв'язання Першої світової війни як вирішальної події 20 ст. С. Віднянський пропонує вважати початком періоду новітньої історії Велику (Першу світову) війну (1914–1918 рр.) як найважливішу подію 20 ст., що стала проявом найбільшої кризи європейської та світової цивілізації, але водночас довела її єдність та взаємозалежність і поклала початок новітньої історії людства, мотивуючи це докорінними змінами в економіці, внутрішньополітичному житті, міжнародних відносинах, культурі, а також у свідомості й поведінці людей. За концепцією англійського дослідника Дж. Гренвілла та українського історика А. Трубайчука в основу періодизації новітнього часу пропонується покласти економічні й соціальні чинники, а саме перехід від товарного до монополістично-корпоративного виробництва, процес формування індустріального суспільства, зростання в суспільному житті ролі народних мас (поява масових профспілок, громадських рухів та політичних партій), взаємодію культур, що зрештою обумовило й ті політичні зміни, що відбувалися в демократичних суспільствах у 20 — на поч. 21 ст., і вважати хронологічним вододілом рубіж 19–20 ст. Своєю чергою англійський та французький дослідники П. Кальвакорессі і Ж.-Б. Дюрозель подають історію 20 ст. через призму міжнародних відносин, з огляду на три глобальні конфлікти: Першу та Другу світові війни, «холодну війну», а також безліч локальних конфліктів, що охоплювали практично всі регіони, і пропонують трактувати ці конфлікти визначальною рисою 20 ст.
Таким чином, оскільки питання про періодизацію новітнього часу всесвітньої історії залишається відкритим, його умовно можна поділити на два підперіоди: 1) І-а пол. 20 ст. до 1945 і 2) 2-а пол. 20 ст. від 1945 до наших днів. Зміст цих підперіодів чітко окреслюють визначальні події, що мали кардинальний вплив на подальший історичний поступ.
Перший підперіод включає: нерівномірність розвитку країн світу, формування основних рис індустріального суспільства і посилення урбанізації, наростання глобальних суперечностей між двома групами індустріально розвинутих країн і створеними ними воєнно-політичними блоками, Першу світову війну, створення Версальсько-Вашингтонської системи міжнародних відносин та її ревізію, подолання економічних та соціальних наслідків Великої війни й економічне піднесення (період «проспериті») 1920-х рр., світову економічну кризу 1929–33 рр. та перехід до регульованої ринкової економіки (кейнсіанство) як засобу подолання наслідків великої депресії, встановлення тоталітарних режимів у СРСР, Італії та Німеччині, політику умиротворення щодо нацистської Німеччини урядів Великої Британії та Франції, формування осі «Рим–Берлін–Токіо», укладення радянсько-німецького пакту про ненапад (23 серпня 1939), розв'язання й перебіг Другої світової війни, переможну боротьбу об'єднаних націй проти фашизму і нацизму, беззастережну капітуляцію Німеччини, Японії та їхніх союзників у 1945.
