після Другої світової війни за угодами Кримської (Ялтинської) та Потсдамської 1945 конференцій лідери Великої Британії та США не спромоглися протидіяти прямій експансії тоталітаризму більшовицького зразка у ряді країн Центральної, Південно-Східної Європи та ПівденноСхідної Азії. У підсумку світ було поділено на дві частини: демократичний захід і тоталітарний схід, між якими упродовж 1945–1991 точилася «холодна війна», що супроводжувалася глобальним протистоянням США і СРСР та очолюваних ними військово-політичних блоків — Північноатлантичного альянсу (НАТО), створеного у 1949, та Організації Варшавського договору (1955) і масштабною гонкою озброєнь, хоча через наявність в обох протидіючих сторін ядерної зброї, здатної знищити світову цивілізацію, вона не переросла у всеосяжне глобальне зіткнення двох систем. Непосильний тягар в гонитві озброєнь зрештою призвів до повного банкрутства технологічно відсталого ВПК СРСР у його нерівному змаганні з передовими економічними комплексами країн західного світу і насамперед НАТО. У 2-й пол.
1980-х рр. спроби кремлівських реформаторів на чолі з М. Горбачовим здійснити косметичні трансформації радянського режиму в бік його демократизації (т. зв. «перебудова») завершилися розвалом т. зв. світової системи соціалізму.
Як і в попередній період нової історії великі держави (імперії) в новітній час прагнули здійснювати експансіоністську політику з метою збереження колоніальних імперій або розширення території метрополій. Проте спроби продовження експансіоністської політики зазнали повного і остаточного краху. Ілюзорними виявилися наміри Б. Муссоліні відтворити Римську імперію. Попри всю могутню мілітарну силу зазнав тотальної поразки нацистський режим, так і не досягши глобальної мети А. Гітлера — забезпечити Німеччину «життєвим простором» на Сході за рахунок слов'янських народів та поглинути британські колонії в Азії та Африці. Поразкою завершилася й експансія японських мілітаристів у Китай, Південно-Східну Азію та тихоокеанські простори. Ще однією важливою ознакою новітнього часу став розпад колоніальних імперій. Після поразки Центральних держав та їх союзників у Першій світовій війні 1914–18 розпочався розпад Австро-Угорської, Османської та Російської імперій. У результаті на політичну арену вийшла низка незалежних країн. Розпад Російської імперії був призупинений більшовицьким переворотом 1917, відтворенням імперії в образі СРСР. Німецькі і частину турецьких колоній поділили між собою країни-переможниці, одержавши на них мандат від Ліги Націй (1919–1946). Визвольні рухи в британських і французьких колоніях після Другої світової війни примусили власті метрополій спочатку надати статус домініонів деяким найбільшим колоніальним територіям: Австралії, Новій Зеландії, Канаді, Південно-Африканському союзу, або статус заморських департаментів та протекторатів (Алжир, Чад,
