1568) писав, що мешканці Угорського королівства у 15 ст. були 12 національностей, у тому числі й «рутени» (русини). Основу їхнього господарського життя складало скотарство, лісництво, землеробство та, частково, ремісництво. Починаючи з 16 ст., у зв'язку зі зростанням потреб у країнах Центральної та Західної Європи у солі, лісових матеріалах та сільгосппродукції, у М. почала розвиватися фільваркова система господарювання.
Після поділу Угорщини у 1526 М. відійшла до Трансільванії, з 1733 знову перейшла до Угорщини, під владою якої залишалася до 1919. До початку 18 ст. більшість населення М. становили румуни, потім — русини-українці.
1839 в Мараморошському комітаті мешкало 49 тис. румунів і 84 тис. українців, наприкінці 19 ст. — 65 тис. румунів і 122,5 тис. українців. На початок 20 ст. площа М. складала 10 350 км2, населення (за даними перепису 1910) — 357 700 чол., з них русини-українці становили 159 489 осіб, румуни — 84 510, німці — 59 552, угорці — 52 964, решта — євреї, словаки та ін.
Населення М., в тому числі русини-українці, брало активну участь у повстаннях: у селянській війні 1514 під проводом Г. Дожі, гайдуцьких антифеодальних повстаннях 17 — поч. 18 ст., національно-визвольній війні угорського народу у 1703–1711 під керівництвом Ф. Ракоці. На початку 20 ст. угорськими властями були організовані Мараморош-Сигетські процеси (1904, 1906, 1913-1914) проти українських селян-православних, яких звинувачували у «державній зраді» за масовий вихід з греко-католицької церкви і перехід до православ'я, що викликало бурхливу реакцію у демократичних колах Європи проти свавілля угорського судочинства.
Ще до розпаду Австро-Угорщини, 19 жовтня 1918, Українською Національною Радою у Львові, у контексті перспектив створення Соборної Української держави, було схвалено «Прокламацію», згідно з якою до майбутньої України мала б також увійти «українська смуга північно-східної Угорщини».
З питаннями про М. був пов'язаний проведений у 1919 українськими військами похід до м. Сігету Мармацієй.
Проте, згідно з рішеннями Сен-Жерменського (1919) і Тріанонського (1920) мирних договорів М. була поділена: її північна частина (3/5 території) відійшла до Чехословаччини, де було створено Мараморошську жупу (ліквідована у 1927 під час адміністративної реформи в ЧСР), а південна з населенням у 32 тис. чол. — до Румунії. Державний кордон проходив уздовж р. Тиси і не співпадав з етнічним: зокрема, до Румунії відійшла частина української території — долина річок Вишева і Руськова з 27 тис. русинсько-українського населення (у найбільшому селі — Руська Поляна, мешкало 7 тис. чол., в м. Сігету Мармацієй — близько 3 тис. русинів-українців). Основним заняттям українців в південній частині М. було землеробство, скотарство та гірнича промисловість.
Українське національне життя було слабо розвинуте через політику румунізації, якій протистояла насамперед греко-католицька церква: у між-
