скасування Севрського мирного договору 1920 з його режимом капітуляцій, політичних та фінансових привілеїв іноземцям. Туреччина визнавала оттоманський державний борг у частині, що відповідала турецькій території.
Конвенція про протоки не була ратифікована СРСР у зв'язку з відсутністю належних умов безпеки. Вона була переглянута у 1936 на конференції в Монтре (Швейцарія).
Літ.: Документы внешней политики СССР. Т. 6. М., 1962; История дипломатии. Т. 3. М., 1965.
Н.В. Кривець.
ЛЬВІВ — місто, адм. центр Львівської області. Екон. і культурний центр зх. регіону України. Вузол залізничних, у т. ч. й міжнар., та автомобільних шляхів. Населення 757 795 осіб (2012).
Першу писемну згадку про Л. подає Галицько-Волинський літопис у зв'язку з описом пожежі в м. Холм, що сталася 1256. Місц. львів. джерела 16–17 ст. (М. Ґруневег, І. Альнпек, В. Зіморович) одностайно називають засновником міста кн. Лева Даниловича; напис про це, за даними 16 ст., був на Галицькій брамі — гол. в'їзді у Л. з півдня. Однак більшість істориків 19–20 ст. надавали перевагу не цим повідомленням, а літописному свідченню, що Данило Галицький «багато градів будував проти безбожних татар». На підставі цих слів вони обстоювали тезу про заснування міста Данилом. У сучасній історіографії переважає концепція, що поєднує обидві версії: Данило налагодив містобудівельну діяльність у масштабах усієї д-ви, а Лев безпосередньо керував спорудженням міста, призначеного йому в уділ і названого його ім'ям. За Юрія Львовича (1301–08) Л. був столицею об'єднаної Галицько-Волин. д-ви. Після прийняття Юрієм Львовичем титулу короля вживалася і назва «Львівське королівство», засвідчена в іспанській «Книзі знань» 14 ст. Швидкий екон. розвиток і розбудова міста були зумовлені його роллю як центра міжнар. торгівлі на схрещенні шляхів із Центр. Європи до Причорномор'я і з Прибалтики до Угорщини та на Балкани. У Л. оселялися купці з різних країн, серед них переважали німці, поляки, вірмени , євреї.
Коли Галицько-Волин. д-ва ослабла в боротьбі з монголами, цим одразу ж скористалися сусіди, які менше постраждали від нападів військ Золотої Орди. 1340 Л. захопив польс. король Казимир ІІІ, але не зумів утриматися в ньому й обмежився пограбуванням князівської скарбниці у Високому замку.
1340–49 містом і всією Галичиною володів кн. Любарт, від його імені управляв Дмитро Дедько. 1349 містом і Галичиною знову оволодів польс. король Казимир ІІІ, він прагнув оформити своє панування в цьому краї як персональну унію Королівства Русь і Корони Польської. Однак після короткого перехідного періоду Галичину було включено до Польс. королівства на правах землі. За Л. і навколишню територію велося політ. і військ.
