мистецтво у Визвольній війні українського народу середини XVII століття, кн. 1: Воєнні дії 1648–1652 рр. — Дніпропетровськ, 1996; Serczyk W.A. Na plonacej Ukrainie. Dzieje Kozaczyzny 1648–1651. — Warszawa, 1998; Степанков В. Михайло (Станіслав) Кричевський. В кн.: Полководці Війська Запорозького: Історичні портрети — К., 1998, кн. 1; Biernacki W. Powstanie Chmielnickiego: Dzialania wojenne na Litwie w latach 1648–1649. — Zabrze, 2006.
В.С. Степанков.
ЛОЗАННСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ 1922–1923 — міжнародна конференція, що проходила 20 листопада 1922 — 24 липня 1923 (з перервою від 4 лютого до 22 квітня 1923) у Лозанні (Швейцарія) за участю Великої Британії, Франції, Італії, Японії, Греції, Румунії, Королівства сербів, хорватів і словенців, Туреччини і спостерігачів від США. Основною метою Л.к. була підготовка мирного договору з Туреччиною і установлення режиму чорноморських проток.
Україна (УСРР) брала участь у конференції у складі загальнорадянської делегації очолюваної Г.В. Чичеріним, до якої входили також представники від РСФРР та Грузинської СРР. Делегація радянських республік, як і болгарська, була допущена на засідання лише для обговорення питання щодо чорноморсьих проток. У обговоренні деяких, головним чином економічних, питань виступали представники Албанії, Бельгії, Голландії, Іспанії, Норвегії, Португалії і Швеції.
Викладена на конференції радянська позиція передбачала відновлення прав турецького народу на належні їй території, закриття проток для військових кораблів і авіації усіх країн, крім Туреччини, у мирний і воєнний час, свободу торговельного мореплавства. Однак радянський проект вирішення проблеми чорноморських проток був відхилений без обговорення в комісії.
На розгляд був внесений британський проект, що передбачав вільний прохід через чорноморські протоки військових кораблів усіх країн не лише у мирний, але і у воєнний час, за умови, що Туреччина зберігатиме нейтралітет. У випадку участі її у війні передбачався вільний прохід через протоки військових кораблів лише нейтральних країн. Пропонувалася також демілітаризація проток і встановлення над ними міжнародного контролю.
Оскільки учасникам не вдалося дійти згоди, 4 лютого 1923 робота конференції була перервана. Після відновлення переговорів внаслідок взаємних поступок країн Антанти і Туреччини, на заключному засіданні 24 липня 1923 були підписані 17 документів, серед них Заключний акт, Лозаннський мирний договір 1923, Конвенція про режим чорноморських проток, основою якої став британський проект з урахуванням поправок турецької делегації, та інші документи. Туреччина домоглася міжнародного визнання,
