проводить політику утисків українського населення. Однак уже 14 березня 1923 конференція послів своїм рішенням віддала Галичину Польщі.
Одними із завдань Л.Н. були юридична й гуманітарна опіка над біженцями та емігрантами з радянських республік, у т. ч. з українських земель (цим займалася спеціально утворена «Комісія Нансена»), а також захист гарантованих міжнародними договорами прав національних меншин. Зокрема, щодо українців такі договори підписали Польща, Румунія та Чехословаччина під час Паризької конференції 1919–20. Провідники українського національно-визвольного руху в цих країнах не раз зверталися до Л.Н. з петиціями й скаргами про порушення прав українців на національно-освітнє життя, розвиток кооперативного руху в Галичині, ненадання їм (зокрема закарпатським русинам у Чехословаччині) автономних прав, з приводу т. зв. пацифікації на західноукраїнських землях тощо. Українські інтереси, зокрема права емігрантів, захищали перед установами Л.Н. Є. Петрушевич, С. Витвицький, представник Державного центру УНР на еміграції О. Шульгин, а також українські товариства, що входили в створену для співпраці з Л.Н. та поширення її ідей Міжнародну унію, зокрема Українське т-во для Л.Н. (діяло 1921–24) та Західноукраїнське товариство Л.Н. І хоча, як правило, українські вимоги залишалися поза увагою Л.Н., однак такі звернення сприяли поширенню інформації про українське питання в міжнародних колах.
Щодо проблем життя українців в УСРР, то в Л.Н. розглядалися лише питання, пов'язані з наданням допомоги потерпілим в Україні внаслідок голоду 1921–1923 років та голодомору 1932–1933 років.
Провідну роль у Л.Н. відігравали Велика Британія й Франція, вони використовували її як інструмент політики переможців у Першій світовій війні для збереження існуючого становища в поділеному ними світі.
1934, після виходу з Л.Н. Німеччини та Японії, її членом (на запрошення 34 держав) став СРСР.
Л.Н. не змогла створити ефективної системи міжнародної безпеки, й це стало причиною поступового занепаду її авторитету. Не врятувало її авторитет і засудження нею агресії СРСР проти Фінляндії, і навіть виключення зі складу своїх членів СРСР у грудні 1939. Напередодні Другої світової війни Л.Н. фактично зійшла з міжнародної політичної арени.
У квітні 1946, вже по завершенні війни, на 21-й сесії Генеральної асамблеї Л.Н. ця організація самоліквідувалася, все її майно було передано Організації Об'єднаних Націй (одним із членів-засновників ООН була УРСР).
Літ.: Швагуляк М.М. «Пацифікація». Польська репресивна акція у Галичині 1930 р. і українська суспільність. — Львів, 1993; Кушнір В.В. Українське питання на форумі Ліги Націй (1920–1922 рр.). В кн.: Наукові зошити історичного факультету Львівського університету. — Львів, 1997,
