1797 Л.П. були сформовані за ініціативою генерал-поручника Яна-Генрика Домбровського (1755–1818) на території Італії. Вони підпорядковувалися командуванню французької армії й брали участь у бойових діях на її боці. В них служили переважно полонені французами поляки з австрійського війська й втікачі з колишньої Речі Посполитої (у т. ч. й з українських земель). Я.-Г. Домбровський бажав мати військо, оперте на свідому дисципліну й патріотичне виховання: для неписьменних жовнірів влаштовували курси читання й письма, бесіди з вітчизняної історії. Легіонери співали пісню «Jeszcze Polska nie zginęta» (первісно називалася «Мазуркою Домбровського»; слова легіонера, поета Юзефа Вибіцкі; нині це польський національний гімн). Крізь лави цих легіонів пройшло близько 25 тис. вояків. Після укладення Францією 1801 в Люневіллі (Франція) миру з Австрією (проти якої головним чином і воювали Л.П.) значна частина вояків на знак протесту залишила службу. Інших французькі власті вислали на остров Сан Домінго (нині Гаїті) для боротьби з місцевими повстанцями, однак, прибувши на острів, чимало польських вояків перейшли на їх бік. Невдовзі легіони були розформовані.
Вдруге Л.П. були створені 1848 у Ломбардії, Венеції й П'ємонті за ініціативою поета Адама Міцкевича і воювали проти Австрії на боці італійців. Загальні гасла їхньої боротьби були викладені у «Збірці засад», де, зокрема, проголошувалося гасло єднання з боротьбою поневолених слов'янських народів. У червні 1849 на чолі з А. Міцкевичем вони вступили до Рима для захисту республіки. Після здобуття Рима у липні французами Л.П. були розформовані. На початку Кримської війни (1853–1856) А. Міцкевич виїхав до Константинополя з наміром сформувати там польські частини у складі турецького війська для боротьби з Російською імперією. 1855 він помер і його задум залишився не реалізований.
1914 Л.П. були створені за ініціативою Ю.-К. Пілсудського. Вони брали участь у бойових діях на боці австро-угорського та німецького війська 1914–17. До їхніх лав вступали ті поляки, євреї та українці (здебільшого греко-католики), які були звільнені від військової служби або ж делеговані до Л.П. з австро-угорської армії, а також добровольці з польських теренів під російською займанщиною.
Формуванню легіонів передувала спроба Ю.-К. Пілсудського підняти на початку Першої світової війни на території Царства Польського повстання проти Російської імперії. 6 серпня 1914 він спрямував з Кракова до Царства Польського 1-у Кадрову роту зі 144 вояків, але повстання не відбулося. У той же час ініціативу щодо організації легіонів підхопили галицькі польські політики, угодовськи налаштовані до Австро-Угорщини. Вони створили загальнонаціональну репрезентацію — Головний національний комітет. Вже наприкінці серпня 1914 в Кракові було укомплектовано Західний легіон, а у Львові — Східний легіон. Останній, однак, у вересні був
